Лампа

На Волині водій автобуса нахамив військовому, який повертався з фронту, та викинув його речі з маршрутки.

Про цю історію написала Марина Мартинюк у соцмережі facebook, – інформує ВолиньUA.

Текст подаємо без змін.

“Люди‼️ Коли ж ми станемо людьми⁉️

Сьогодні їхала автобусом з Запруддя до Каменя- Каширського, (з Запруддя відправлявся десь, о 9.40 год, здається Луцьк – Седлище, якщо й не так рейс називається то ці населені пункти були точно вказані).

В автобусі було багато людей, навіть стоячі, а на задньому сидінні сидів хлопець у військовій формі, із змученого обличчя було видно, що їде з фронту додому.

Щойно вщухли емоції після проїзду через Сошичне, зболене вчорашньою втратою Героя – Валерія Лошика, як в Нуйно на третій зупинці, де хотів вийти Воїн, водій автобуса почав хамити йому про те, що той не попросив його зупинися на зупинці. Зрештою автобус зупинився і хлопець вийшов, а водій рвонув з місця далі.

Солдат стукнув по автобусу і крикнув: “Ей, сумку віддай!”. Звичайно ж хамло-водій не зреагував і поїхав далі.

Я вигукнула цьому нахабі: “Для чого ви це робите!”. Той відповів: “Щоб не був такий розумний.”

І тут мене понесло: “А ви взагалі розумний, ви не бачите звідки їде людина, совість у вас є!” Чи то на мої слова чи то здоровий глузд взяв гору, але водій зупинився і що ви думаєте… ні, викинув сумку воїна на дорогу за метрів 200 від зупинки і поїхав далі.

В мене тремтіли руки і сльози душили горло, бо в автобусі було зо двадцять осіб крім мене, в тому числі й чоловіки, і жоден не заставив цього горе-водія повернутись назад, віддати сумку та вибачитись перед солдатом. Та що там… ніхто більш й словом не омовився.

Чому має бути так??? Бринить в моїй голові й досі. Ця ж дитина грудьми стояла на захисті нашого комфорту? А гурт людей дивився мовчки як війна зустріла його перед рідним порогом! Щось казати за такого водія взагалі зайве, бо воно всілось за кермо, на зручне сидіння і уявило себе богом доріг, точніше сказати – нелюд і взагалі в мене слів бракує!!!

Але воїн виявився таки справжнім воїном і вже на Підцир’ї наздогнав автобус з друзями. Коли підійшли до вікна водія, риторика в нього одразу помінялась, з півслова все зрозумів і повернувся в Нуйно за сумкою. Чим закінчилась ця історія, не знаю, бо біля військкомату, де військові зупиняли маршрутку, водій не зупинився, а в центрі міста швиденько всіх висадив і поїхав на автостанцію, але вірю, що мінімум були вибачення і щирі розкаяння.

Від себе хочу сказати цьому Воїну: “Дитино, я не знаю чий ти Син і як Тебе звати, але вибач нам за те, що так зустрів тебе рідний край, хай Всевишній стане над Тобою і своєю опікою вбереже від куль і зла, якнайшвидше повертайся додому назовсім, з перемогою!