25 Червня, 2024 5:01 am

Такoго ще не бачив світ. В Укpаїні pозробляють унiкальну збpою ВІДЕО

За час повномасштабної війни проти російських окупантів зʼявилися десятки нових виробників дронів. Держава визначила дрони як один із основних пріоритетів для ЗСУ – зʼявилася “Армія дронів”, уряд виділяє відповідне фінансування.

Нещодавно увага всіх українців була прикута до розроблених у нашій країні морських дронів.

Проте не варто забувати і про наземні безпілотники. Яка зараз ситуація із наземними дронами, чи варто очікувати якихось нових українських розробок – розповів експерт з питань озброєнь, головний редактор Defence Express Олег Катков.

Наземні дрони – це абсолютно нова сфера. Вона настільки нова, що якщо брати навіть світові розробки, то станом на початок 20-х років мова йшла про передсерійні експериментальні рішення. Навіть в армії США був доволі цікавий проект з роботизованою платформою, але не бойовою. Вона має завдання просто перевозити вантажі, допомагати піхотному відділенню.

Її почали постачати, але це більше експеримент, ніж повноцінне замовлення, щоб у кожного піхотного відділення був свій робот.

До речі, Україна була однією з країн, яка першою у світі почала виробництво таких наземних платформ. У 2021 році були вже демонстраційні випробування для міністра оборони України за його присутності. Тобто процес ішов доволі активно. Але, вочевидь, для них є певні природні складнощі. Вони полягають просто у фізиці.

По-перше, коли дрон перемішається у повітрі, в нього немає перешкод. Коли існує наземний дрон, то тут починаються певні складнощі. Зараз є “Тесла”, але вона їздить по дорогах.

А коли мова йде про пересічну місцевість, коли трава півметра, за якою може бути окоп і все інше, то оператори, які керують дроном, чи система, яка керує ним автоматично, просто можуть не побачити, що там знаходиться через банальну траву.

Дрон переїжджає і падає в якийсь окоп, застрягає, бо мова йде ще й про те, щоб зробити його невеликим.

Тобто зробити його розміром з легковий автомобіль можливо, але тоді в нього не буде переваг у малопомітності.

Менша колісна база – за рахунок цього менша прохідність по бездоріжжю. Це проблема, яку доволі складно вирішити, але певні успіхи були. Навіть використовувалися в Україні доволі цікаві схеми з карданними підвісами.

Другий аспект – це звʼязок. Дрон, який знаходиться у повітрі, може керуватися станцією на дальностях до сотні кілометрів. Це абсолютно нормально. Коли мова йде про наземний дрон, усе впирається у дальність керування, і складніше реалізувати його управління просто через наземні перешкоди. Якщо мова йде про бойовий наземний дрон, то це безпосередньо засоби радіоелектронної боротьби противника – і це також складність.

Але залишається такий шлях, який реалізували у США – наземний дрон, який буде допомагати бійцям підвозити боєприпаси, евакуювати поранених. Тобто працювати фактично у ближньому тилу. Але якщо у США це був експеримент, то для того, щоб прийти до стадії серійного виготовлення і так, щоб у кожного піхотного відділення був свій особистий дрон, який буде перевозити набої, патрони, евакуювати поранених, то це не 2-3 тижні. Це навіть не 2-3 роки, а значно більший термін.

Крім того, оператор бачить те, що бачить дрон, з тієї висоти, на якій знаходиться камера. Це насправді також складно, тому що коли ти керуєш дроном у повітрі, то бачиш картинку прямо з дрона. Але знову таки, у повітрі немає перешкод.

Коли ти керуєш FPV-дроном, це насправді значно складніше, ніж виглядає, тому що для розуміння, звичайний квадрокоптер опановується за тиждень-два, і це будуть 95% курсантів, які пройшли навчання. Коли мова йде про FPV-дрон, на те, щоб його опанувати та ефективно застосовувати, іде декілька тижнів. Керувати ним так, щоб це було ефективно і адекватно, вдається десь 75% курсантів, які проходять навчання. Це повʼязано з тим, що це складніше, ніж виглядає на картинці. Там треба руками компенсувати боковий вітер, всі інші речі. Ти бачиш все в окулярах, але існує певний пінг передачі і затримка. Треба вміти бачити у 2D картинці глибину обʼєктів, треба мати доволі міцний вестибулярний апарат, бо є випадки, коли людей просто вкачує, коли вони керують FPV-дронами. Тобто не все так просто, як здається.

Відносно наземних дронів, то я їх не бачив із віртуальним керуванням. Там встановлюються камери максимального широкого огляду. Але проблема в тому, що вони знаходяться на висоті самого дрона – десь 30-50 см. Десь метр, наприклад. І сприйняття рельєфу місцевості з висоти в один метр складніше, ніж, наприклад, з висоти свого зросту. Тобто складніше сприймати візуально. Також є проблема сприйняття глибини обʼєктів і знову таки, просто не видно перешкоди. Тобто можливо впевнено їхати по ґрунту, нічого там немає, а потім дрон падає в якусь яму чи вирву від снаряду, тому що її просто не було видно через високу траву.

Для розуміння, зараз на Марсі катаються дрони зі швидкістю, яка вимірюється у сантиметрах на хвилину спеціально для того, щоб цей величезний апарат нікуди не скотився, не впав, тому що треба заміряти кожен крок. У реальних бойових умовах цієї можливості не буде. Тому знову таки, коли ми говоримо про наземні дрони, краще поки сконцентруватися на можливостях їх операцій у тилу: евакуації поранених та підвезенні боєприпасів. Справа в тому, що якраз перший такий зразок – він ще називався “Фантом”, одна з компаній “Укроборонпрому” його розробляла – його основна мета була не у веденні вогню, а в підвезенні боєприпасів. Це був такий мікроБТР – саме як бронетранспортер.

Comments (0)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.