Кілька шкільних історій від вчителів від яких ком у горлі: У нас новий хлопчик… Насправді з ним все добре, просто не можна…
Подаємо мовою оригіналу:
Кілька шкільних історій від вчителів (різні школи Києва)
– в нас один новий хлопчик, ми оформили як інклюзія. Насправді з ним все добре, абсолютно адекватна чудова дитина – просто не можна закривати двері, в нього панічна атака починається, бо він має бачити вихід.
Багато сидів в укритті в тому місці, звідки вони приїхали. Ну всі вчителі знають, двері на уроці завжди відчинені, все нормально.
– Наші діти поїхали за кордон автобусом, але ж це довго. Ну доїхали до Львова, ми подзвонили в греко-католицьку церкву, ті їх взяли на ніч до себе, нагодували вечерею.
Потім далі їхати – греко-католики подзвонили своїм братам з римо-католицької церкви, діти в них в Польщі переночували, ті їх нагодували вечерею. Потім римо-католики подзвонили саоїм братам-протестантам і ті вже їх в Німеччині зустріли – а потім ми вже і приїхали.
– Один хлопчик в нас постійно телефонував мамі, не випускав з рук телефона. Ну ми спитали хлопців з класу, що з ним дружать – що таке? Вони кажуть – він давно такий, навіть коли в футбол грає, телефон в руці, не випускає його, як покладе на стіл – паніка.
В нього батько в Бахмуті і не виходить на звʼязок. Ну ми з ним поговорили, пояснили, що мама від нього нічого не приховує, як тато подзвонить – вона одразу скаже і їй дуже тяжко, що він не вірить і весь час питає. Він зрозумів, стало краще – а потім і тато їхній вийшов з Бахмуту і подзвонив. Правда він зараз знову зайшов і звʼязку нема, але хлопчик вже тримається, береже маму.
– Якісь шведські благодійники запросили наших дітей на тиждень до Швеції – санаторій, екскурсії, все що хочешь. Запросили дорослих, 10 клас. Телефонують нам кажуть – все добре, тікі двоє дітей з групи не відвідують ніякі екскурсії, нічого не хочуть, навіть їсти ходять через раз. – що ж вони роблять? – вони сплять.
Вони просто сплять вже четвертий день. Чому вони сплять?! – ну бо це єдине в них місце, де вони нарешті можуть поспати в безпеці, не чіпайте їх, будь ласка.
– До нас приходив посол, дивився, привів іноземну журналістку. Я така горда, все їм показую, школу, бомбосховище, в мене там двері обшито сталевими листами, я все це вибила, вода стоїть, їжа лежить, стільці з партами, я горда, щаслива, кажу – правда ж гарно? І тут журналістка каже – ні, це жахливо – і починає плакати.
Comments (0)