25 Травня, 2024 1:17 pm

До сліз… “Мене запросили познімати весілля в РАГС. Ми не знайомі… Будній день без особливих святкувань. Зазвичай від таких зйомок нічого не чекаєш…”

Подаємо мовою оригіналу:

Yulia Kovalenko

Мене запросили познімати весілля в РАГС. Нареченій майже рік тому подарувала подруга мій сертифікат на фотосесію. Ось він і став в нагоді… Ми не знайомі… Будній день без особливих святкувань. Зазвичай від таких зйомок нічого не чекаєш.

Пара мого віку, другий шлюб у обох. Замість мами у Нареченої в почесних гостях її син підліток… Наречений – військовий, дужий дядько з сумними добрими очима… З ним його побратими. Церемонія все не починалась, чекали ще одного почесного гостя… з його сторони… Вразило те, що робітниці РАГСу не влаштовували розбір польотів і теж чекали одного почесного гостя більше години… я вже думала буде Залужний…

Майже дочекались, вирішили починати без нього… Я перша зайшла в зал, зняти стандартну фотку зі свідоцтвом, шампанським і каблучками… Коли його побачила, ком в горлі: він з Северодонецьку, вона з Криму… Люди з втраченим домом… Що їм прийшлось пережити за ці 9 років?!… Продовжують жити і вірити в щастя!

Заграла музика, наречені увійшли до зали…

Далі все по шаблону… Одягають каблучки, ставлять підписи, стають в арку навпроти гостей, їх оголошують чоловіком і дружиною… я дивлюсь крізь камеру на нареченого, він дивиться в одну точку, ніби не з нами, ніби бачить щось дуже страшне і очі стають ще сумнішими, він закляк і майже не дихає. Розвертаю камеру на 180 градусів і бачу в залі нового гостя… Це не Залужний, це юнак, вчорашній школяр в брудній військовій формі зі розпізнавальним скотчем на ногах і руках, на реглані маркером написано «Командир», біля РАГСу стоїть його розбитий, прострелений позашляховик, яким він щойно дістався на весілля батька з фронту.

В цей момент батько обіймає сина, вперше з початку війни… Дивлюсь на них, перестаю щось чути, здається падаю в кролячу нору і лечу донизу безкінечно… Сльози самі течуть і їх не зупинити. В залі всі плачуть, але так тихо, ніби бояться своїми емоціями порушити обійми найрідніших…

Церемонімейстер намагається крізь сльози, щось сказати в мікрофон, але замовкає, бо не в силі… Цей молодий командир був підлітком коли почалася війна в його місті, він обрав військову професію і пішов захищати свою землю.

Шикуємося в ряд на сходах РАГСу: він, вона і їх сини… вони більше не виглядають, як наречені, вони – батьки з важким серцем. Очі його сина це порожнеча, в яку неможливо дивитися. Очі її сина – сповненні впевненості і спокійної рішучості.

Поки для нас це: «аби нашим дітям не довелось воювати» чиїсь вже на війні…

Потім біля РАГСу родинне фото, наречений просить почекати, хоче перевдягнутися у вишиванку. Наречена пояснює: треба батькам в окупацію відправити фотографії, якщо вороги побачать, що їх син військовий їх можуть вбити…

Фото не виставляю, війна триває… Колись вона закінчиться і про них напишуть книги… А поки тримаємось, донатимо, молимось за кожне життя і віримо в Перемогу!

Немає опису світлини.

Comments (0)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.