26 Вересня, 2022 10:41 pm

    Генерал Маломуж: Путін може вивести свої війська з України

    Харків важливий для глави країни-агресора росії Володимира путіна через низку причин, зокрема як перша столиця України. Масовані удари по цьому та інших містах нашої країни – спроба ворога внести паніку в лави українців та змусити Київ піти на переговори з Москвою на її умовах.

    Але стратегічно путін уже програв війну в Україні. За умови системної наступальної операції української армії в одному із секторів фронту путінська армія може втекти не тільки в цьому секторі, а й по всій лінії фронту.

    У Кремлі можуть ухвалити рішення про повне виведення військ з України, щоб у такий спосіб не допустити повного розгрому і на якийсь час продовжити час життя путінського режиму.

    Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю висловив керівник Служби зовнішньої розвідки України у 2005-2010 рр., генерал армії Микола Маломуж.

    – Чому ворог зосередився на Харкові? Подивіться, яка протяжна лінія фронту, але окупантам потрібне саме це місто. Чому?

    – Насамперед росія визначилася із завданням ударів по основних центрах прийняття рішень. Але замість Києва вони вирішили демонструвати такий підхід щодо Харкова. Це політичний центр, дуже потужний технологічний та військовий центр і, звісно, один із символів нашої держави як друге місто за чисельністю, друга столиця України.

    Передбачається два варіанти. З одного боку, придушити всі осередки протидії у такому важливому центрі, як Харків, посіяти паніку. З іншого боку, знищити промисловість та особливо важливі оборонні заводи України. З третього боку, створити умови для захоплення Харкова. І тому використовується тактика опорних об’єктів, які можуть бути центрами протидії у разі наступальних операцій, особливо у межах міста.

    Так, знищення, залякування, поступове просування до міста Харкова, а за зручної ситуації оточення та захоплення.

    Оскільки вони бачать, що перспективи захоплення Харкова немає, вони використовують тактику терору. На прикладі цього міста вони показують, що так само можуть бити і по інших містах, включно із столицею України.

    Водночас передбачається, що Харків може стати центром консолідації наших нових сил та засобів, передусім військових, технологічних, ремонтних, які забезпечуватимуть ремонт техніки та озброєння України.

    Противник бачить, що Україна готова до контрнаступу на півдні, на Херсонському, Запорізькому напрямку, та, зокрема, Харківському. Тому він намагається проводити на випередження таку масову вогневу підготовку, завдавати системних ударів і, звісно, впливати на людей. Насамперед на харків’ян, а також на мешканців інших населених пунктів, завдаючи ракетних ударів, щоб ми вимагали від влади припинення війни, укладання перемир’я чи миру, бо жертви великі.

    Саме цій темі присвячено переговорний процес, передусім неофіційний, путіним із його партнерами, Ердоганом чи партнерами на Заході про готовність України до миру на умовах росії. Для цього рф спонукає Україну до миру, а Харків є ключовим містом у цьому процесі.

    – Окупант Дремов заявив, що “винищення мирних людей може вплинути на Київ” і допомогти росії виграти війну. Але ми знаємо, як відповів президент Зеленський на пропозицію щодо мирних переговорів із путіним. Він сказав, що вони можливі лише тоді, коли російські війська повністю залишать територію України. Чи це означає, що шантаж путіна не спрацював? На вашу думку, чи є варіант мирного врегулювання?

    – Після березневих переговорів було обрано шлях перемоги над російським агресором, повного звільнення української території. Ця концепція зараз є основною для українського керівництва. Вона ґрунтується не просто на бажанні Зеленського та його оточення. Насамперед вона ґрунтується на позиції військових, на позиції дуже активної частини українського суспільства та загалом усіх українців.

    Тому в цій ситуації якісь інші сценарії, які передбачають здачу частини території, неприйнятні для керівництва України, ні для військових, ні для більшості українців.

    путін досі не вірить, що таке може бути. Він не вірить, що в Україні так консолідуються люди. Але він розуміє, що стратегічно програв. Він не досягне жодної із системних цілей ані щодо НАТО – країни НАТО консолідувалися, Альянс розширюється і поповнюється новими членами. Ані щодо України – Захід активізувався, ми об’єднали усі військові зусилля. Економічний та енергетичний шантаж також не вдався – країни почали шукати альтернативи російським енергоносіям.

    Втім він намагається підвищувати ставки у різний спосіб. Зокрема, це загроза завдання вже більш масованих ударів, це фраза “Ми ще нічого не починали”, це і удари по Харкову, і більш масовані обстріли до Дня Незалежності України, і концентрація нових контингентів, зокрема авіації, переміщення ракетних сил до Білорусі тощо. Тобто створення видимості підготовки до чогось масштабного.

    путін створює загрозу і фізичну, і військову, і інформаційну, та змушує нас до переговорів на своїх умовах. Ердоган озвучив позицію путіна, а Зеленський озвучив свою позицію, яка не могла бути іншою.

    Які можливі варіанти? Звичайно, це наші активні дії з усіх напрямків. Дуже важливо забезпечити ефективне звільнення, проведення наступальних операцій на Херсонському, Запорізькому та інших напрямках. Це породило б перспективу не лише успіхів на одному фронті, наприклад, Херсонському, завдання ударів не тільки по комунікаціях, мостах і штабах, а й проведення спеціальних операцій, одномоментних ударів. Це дозволило б оточувати угруповання противника та створити умови для їхньої втечі.

    Падіння одного фронту породило б падіння інших, бо ворог усвідомив би, що починається крах. Це переломний момент.

    Але путін сьогодні все ж таки намагається добити формат миру, посилюючи риторику агресії, а також шантажуючи більш важливими чинниками, щоб примушувати не лише Україну, не лише громадян України, а й Захід. Це є загрози ядерній безпеці, особливо Запорізька АЕС. Це один із чинників найпотужнішого тиску, який путін використовує на межі провокації, на межі фолу. І, звісно, глибший шантаж застосування тактичної ядерної зброї.

    Але перспектив у путіна немає. Що він може? Використовувати зброю, яку має, завдавати останніх ударів, застосовувати шантаж, особливо ядерний. Але цей шантаж усвідомлюється усіма країнами світу. Країни, які можуть відстежувати ядерні засоби, контролюють усі дії росії в режимі онлайн. Це і тактичне, і стратегічне ядерне озброєння та атомні електростанції. Тож ядерний шантаж не спрацює.

    Я думаю, що путін не піде на реальні дії, бо він не є самогубцем. Я знаю його та його оточення. Вони бояться за своє життя, свою перспективу. Тим більше, в оточенні зростає невдоволення тим, що результатів не досягнуто, тим, що путін не виконав завдання, яке ставив. Тому частина оточення шукає варіанти відходу та рекомендує мирний процес – щоб втримати режим та не допустити відповідальності на міжнародному рівні, щоб зараз забезпечити перехідний період.

    Думаю, буде сценарій виходу та виведення російських військ під тиском наших військ, буде укладено угоду під міжнародні гарантії України. І, звичайно, визначення статусу росії як країни, яка становить небезпеку для світу.

    Тому що загроза застосування ядерної зброї – це не лише загроза для України чи Заходу. Це загроза і Китаю, бо за ядерного сценарію не виживе ніхто. Навіть за хороших партнерських відносин із росією, там розуміють, що путін грає з вогнем, який загрожує і їм. А центр протистояння – тут, в Україні, тож тему треба закрити тут.

    А далі можна буде говорити про новий світопорядок, який би забезпечував стабільну безпеку та недопущення подальших агресивних дій росії.

    – Уточніть, будь ласка. Ви припускаєте, що за певних обставин росія добровільно виведе свої війська з України?

    – Я припускаю, що під загрозою провалу, початку можливих системних наступальних операцій, наголошую – системних – тобто дуже потужній підготовленій операції в одному із секторів, де буде забезпечено дуже потужний удар по військах ворога та їхня втеча. Ось у цій ситуації, щоб далі не було повного розгрому, росія може піти на умови, які ми ставимо.

    Я гадаю, такий сценарій можливий. Ще й через те, що на певний час він врятує режим у росії. Якщо ж ні, перспектива для росії є дуже сумною, але це гірше і для нас, бо процес може затягтися.

    Джерело: OBOZREVATEL