27 Лютого, 2024 8:02 am

    Історія про вдячність. Абсолютно правдивий випадок, який трапився з викладачем одного із львівських вишів. Поїхав якось чоловік до Риму…

    Подаємо мовою оригіналу:

    Роман Онишкевич

    ІСТОРІЯ ПРО ВДЯЧНІСТЬ.

    Абсолютно правдивий випадок, який трапився з викладачем одного із львівських вишів. Поїхав якось чоловік до Риму. Побачити світ і підняти свій культурний рівень. Треба уточнити, що процес пізнання він здійснював у товаристві ще двох колег-викладачів.

    Десь на третій день, перенаситившись спогляданням Колізею, творінь Берніні та музеїв Ватикану, надумалося товариству трохи приспуститися на землю. Бажання цілком зрозуміле, бо переварити всі шедеври Вічного Міста у стиснуті терміни не здатні мізки навіть найінтелектуальнішого викладача. Тим паче, що наші герої до найінтелектуальніших не належали.

    Отож, завершення третього римського дня товариство львівських педагогів вирішило відзначити заливанням мордяк. На якомусь етапі цього цікавого заняття чоловіки вирішили, що не бачив ти Рима, якщо не бачив італійської курви.

    Не маю достеменно інформації, як друзяки з’ясовували координати весталок храму розпусти, однак їхня наполегливість була винагороджена. І ось уже в інтиму готельного номеру шанований батько сімейства і «викладач від бога» вираховує інтеграли на складках стиглого тіла молоденької повієчки.

    Досягнувши апогею знайомства з римськими цінностями і пам’ятками, педагог смачно потягнувся, зліз з ліжка, відвідав виходок, закурив сигаретку і чемно відрахував сотню євро.

    А далі трапилося диво! Італійська жриця полізла у сумочку, витягла з неї 50 євро і віддала викладачу. При цьому, щиро посміхнувшись, вже чистою українською повідомила: «Прошу здачу, у вас знижка»!

    Поки чоловік приходив у себе, не розуміючи за які заслуги перезрілому мачо такі преференції, дівчинка змилосердилася і відкрила таїну: «Петре Михайловичу, я ж пам’ятаю, коли прийшла до вас на екзамен без поняття, а ви мене пошкодували і поставили трійку. Дуже вам вдячна за свою вищу освіту, бо інакше мене могли б вигнати».

    Збентеженому Петрові Михайловичу на якусь мить відібрало мову. То ж висловити свої емоції він не міг. Є підозри, що в той момент він думав про добро. Про добро, яке повернеться до тебе сторицею, якщо ти робиш його ближньому.

    Отож, пам’ятаймо про диво, яке трапилося з Петром Михайловичем, і не втомлюємося робити добрі справи!

    #історіїдопива

    p.s. Прошу Петра Михайловича не вираховувати, бо ім’я змінено)))

    Comments (0)

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.