10 Грудня, 2024 11:06 am

Біль… Тьотя Свєта з сьомого поверху часто вішала прання. Вітер іноді дражнився з тьоті Свєти, відривав рушник чи простирадло і підкидав на мої мотузки. Якось я пішла занести їй щось із знайденого…

Наталія Сорокіна Шовкова

Біль…

Тьотя Свєта.

Тьотя Свєта з сьомого поверху часто вішала прання. Простирадла і рушники, доріжки і пледи. Все висіло рівненькими рядочками. Вітер іноді дражнився з тьоті Свєти, відривав рушник чи простирадло і підкидав на мої мотузки.

Якось я пішла занести їй щось із знайденого. «Я вам подарунки принесла!» – кричу ще в коридорі. «Заходь!» – сміється тьотя Свєта. І вже, коли я опинились в її кухні, додає: «А в мене сьогодні день народження!».

Ми пили вино, закушували шарлоткою і розмовляли про все на світі. «Якби Інна вийшла заміж, я б поїхала жити в село, в мене там і хатка є, і вишні, і город», – бідкалась тьотя Свєта.
Тьотя Свєта загинула 28.04.2023 року. Її дочка Інна – теж.

Сусідах.

«Мама, я в сусідах!» – якось смішно перекрутив слово мій син. З тих пір ми так жартома один одного й називали «сусідах».
«Сусідах, в кого сьогодні вечеряємо – у нас чи у вас?»- перегукувались ми з Лєною через завжди відчинені двері наших квартир.

Лєна і Андрій мешкали якраз навпроти нас. За майже десять років, що ми прожили в тому будинку, сусіди стали нам рідними. Ні одна подія: чи свято, чи біда не проходили без сусідів. Мої діти і сусідський онука Максим росли разом. Максим любив до нас ходити снідати. А мої хлопці – до сусідів вечеряти. А ми, дорослі, казали, що наші дітки нігде не пропадуть.
Одного разу, коли мій Назарик ще був маленький, я вирішила пояснити йому, що краще казати «тато», а не «папа». Увечері вирішила похвалитись чоловіку:

– Ану, Назарику, скажи, як звати твого папу?
– Руслан! – впевнено відповідає малий.
– А тата?
– Тата? – задумався синок. – Татко у нас Андрій! – випалює.

Отак ми на сусіда й кажемо тепер «наш татко Андрій».

На свята татко Андрій брав до рук гітару, я іноді – баян, і наші співи чули всі навколишні будинки. Мої хлопчики дуже любили Світланку – дочку сусідів. Бо коли вона приходила, з неї миттєво висипалась гора солодощів і подарунків.

Коли ми переїхали, Світлана і Ярослав (чоловік) поселились в тій же квартирі, що орендували ми, щоб бути близько до батьків.

Отак ми й приходили в гості до них. Я по-хазяйськи розставляла тарілки, Андрій і Лєна заносили голубці та рибу, Світланка хвацько усіма керувала! І двері відчинялись навстіж, як раніше, і діти бігали туди-сюди…

Світлана і Ярослав загинули 28.04.2023 року. В квартирі, де народились мої діти, де майже десять років жило щастя…

Максим дивом лишився живий. Ночував у дідуся й бабусі.
Вічна пам’ять вам, мої дорогі сусіди. Усім, хто лишився життя в той страшний ранок.
Сил і здоров’я тим, хто це пережив.

Перемоги нашій Україні!

На фото наші сусіди Лєна та Андрій, я з чоловіком та дітьми і Світланка.

На зображенні може бути: 5 людей

Немає опису світлини.

Джерело

Comments (0)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.