20 Квітня, 2024 7:15 am

“Ну коли ти вже повернешся в Україну?” – це питання від батьків так набридло, що я вже вирішила не стримуватися

Щоразу, як до мене телефонують батьки, то наша розмова закінчується сваркою. Адже постійно чую одну фразу “Ну коли ти вже нарешті повернешся до України?”.

Чесно мене вже саму теліпає від цього питання.

Отож, до Канади я переїхала десь 5 років тому. Ще в університеті пройшла спеціальну програму
стажування і виграла цей “золотий квиток”. Місто Ванкувер мені настільки сподобався, що я вирішила тут залишитися назавжди. Повірте, цей переїзд мені показав, що в Україні я не бачила нічого доброго.

Наприклад, тут мені дуже гарно платять. Заробляю 200 доларів на день у лікарні. Можу собі дозволити купити дорогі продукти. Хоча дорогі вони будуть тільки за мірками українців. Адже тут ананаси, креветки, дороге вино це звичні речі. І дуже дешеві. Не потрібно відкладати гроші, аби просто смачно поїсти. Все дешево та доступно. Це моя мама мала за звичку постійно економити, аби на великі свята накупити багато ікри, лосося дорогого. Хоча самі Їли дешеву гречку, запарювали мівіну.

Місяць тому у мене зламався телефон. І наступного дня я вже купила собі новесенький айфон. Без
кредитів, без боргів. А коли я навчалася в університеті, то 4 місяці відкладала стипендію на омріяний ноутбук. Хоча ці речі нам дуже необхідні в житті, погодьтеся! У Канаді ви не знатимете, що таке “відкласти на чорний день, взяти кредит” чи “треба позичити у родичів”.

Ще мене приємно здивувало, що у Ванкувері нікому нема діла до того, як хтось одягається. Я можу
спокійно купити коротку спідницю чи сукню, взути підбори. Ніхто навіть на тебе косо не гляне. А тепер, будь паска, згадайте, як наші українці люблять обмивати кісточки? Особливо ті бабусі, які повсідаються, наче ті квочки, на лавочку біля будинку та щось бурмочать під носа. Коли мені ще було 17, то любила одягатися дуже яскраво. Але показ мод тривав не довго ті сусідки моїй мамі поскаржилися, що я одягаюся, наче та дівчина з траси. Ну, ви зрозуміли.

Тут я знайшла хорошого хлопця. І повірте, виховання в Україні та Канаді то небо і земля. Тут всі хлопці дуже ввічливі, галантні. Поступаються місцем у транспорті, допоможуть важкі пакети піднести, пропускають до дверей. А в нас що? Та ніхто місце у автобусі не поступить навіть старенькій бабусі.

Тільки втупляться у вікно, одягнуть ті навушники та підкручують музику на повну гучність. Вихованням тут і не пахне.

Подруга взагалі знайшла собі швидко чоловіка. При тому, що в неї є двоє дітей від першого шлюбу.
Ніхто її тут не боїться та не називають “та, з прицепом”.

Найбільше, що я люблю у Ванкувері це те, що до тебе ставляться нормально. Адже у лікарні тобі ніхто не нахамить, не пошле куди подалі. Всі привітні, посміхаються, добре до тебе говорять.

Медицина тут на найвищому рівні, повірте. Мені раз в Україні одна лікарка порадила народити от тоді всі болячки і минуть. Ну це просто смішно слухати від лікарів!

У Канаді нема такого поняття, як “хабарництво”. Порушив правила чесно плати штраф. А якщо хочеш
дати комусь на лапу, то чекай ще більше проблем. Все чисто, охайно, видно, що про місто турбуються.

Комунальні служби совісно виконують свою роботу. Тут ви не знайдете і фантика від цукерки на дорозі чи жуйки.

Але батьки цього не розуміють. От чесно, вони не усвідомлюють, що тут життя набагато краще, ніж в Україні. Колись я пропонувала їм переїхати, жити разом. Але ні. Мене вже встигли охрестити зрадницею.

Мама дорікає, що на всіх родинних застіллях вона слухає, яку погану доньку виховала. Бо я мала
нахабства втекти з Батьківщини.

Я не розумію таких людей, чесно. У мене нема права жити на чужині? Я повинна працювати там за 8 тисяч гривень, економити на собі, відкладати гроші.. Але зате всі будуть раді, бо я повернулася. Щоразу наші розмови у Скайпі з батьками закінчуються сваркою.

Як ще пояснити їм, що я точно не хочу повернутися? Що мені робити?

Джерело

Comments (0)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.