26 Лютого, 2024 3:55 am

    Я — солдат. Ти солдат? З невимовним подивом запитує щоразу більшість знайомих і незнайомих людей. Як так?!… І я відповім…

    Подаємо мовою оригіналу:

    Yuriy Syrotyuk

    Я — солдат.

    Ти солдат? З невимовним подивом запитує щоразу більшість знайомих і незнайомих людей.
    Як так?!

    Був нардепом, працював у комітеті з питань національної оборони і безпеки, маєш найвищий ранг державного службовця («генеральське звання» в цивільній ієрархії), створив безпекову аналітичну структуру, і…всього лиш рядовий солдат:)?

    Так. Я всього лиш солдат. І це був мій свідомий вибір …каже моя гординя.

    Відчути війну ногами солдата, в окопі, на позиції, серед простих людей, які стали солдатами.
    Тим паче, роками закликаючи на бій з Москвою — є час показати власним прикладом силу своїх слів.
    Тому я солдат.

    І досі вважаю це кращою альтернативою, ніж скажімо адʼютанство в глибокому запіллі.
    Зрештою, хтось же ж має бути солдатом.
    Зірочок на всіх не вистачить.

    І щоб хтось отримував ордени в Києві, почасти «непричетний», ти тут мусиш діставати «люлєй» від алкоголіка з червоним носом чи сцикуна, але з зірочкою на погоні.

    Хоч у цивільному житті, навіть генералам армії не дозволяв підвищувати на себе голос.
    Але зараз я солдат. «Мамай».

    Бреду в пилюці стежками війни з книжкою і автоматом замість кобзи і сумлінно виконую покладені малі обовʼязки і поставлені дрібні завдання.
    Але це моє его переконує мене, що солдат – це лише мій суверенний вибір.
    Я солдат ще з інших причин.

    Це вказання мені і мені подібним справжнього місця на шахівниці.
    Увірвавшись в парламентську політику з вулиці, ми так і залишилися білими воронами, яких пошвидше треба було викинути назад. На вулицю. І бажано покарати ще й за зухвальство.

    Після закінчення карʼєри парламентаря (короткого двохрічного парламенту 2012-2014) з непоганим здавалося б бекгоаундом: написаними за той короткий час з командою 75 законодавчими ініціативами 10 з яких стали законами я намагався залишатися корисним у здається фаховій для мене сфері – національній безпеці і обороні.

    Ми заснували недержавний аналітичний центр «Українські студії стратегічних досліджень» щоб продовжувати експерту роботу в цій царині і почали стукати в різні двері – безкоштовно пропонуючи державі свої мізки, час, впертість. Тим паче війна тривала.
    Зверталися і в Національний інститут стратегічних досліджень, Генштаб, Міноборони, СБУ, ГУР, СЗР, – скрізь крізь перешкоди презирства дивилися як на білу ворону.
    У грудні 2014 року за два тижні після складання повноважень нардепа пішов добровольцем у «Карпатську Січ».
    Повернувся.

    Продовжували дослідження у побудові так званної швейцарської системи оборони країни, намагалися окреслити контури майбутнього розвалу Росії, кричали про загрозу повної окупації Білорусі Росією. Створили унікальний в українському вимірі проект «Індекс війни» та «Глобальний прогноз».
    А від нас і далі зневажливо відмахуватися, мовляв «вискочки» ви ніхто і звуть вас ніяк.

    Більшу частину часу був безробітним. «УССД» то ж для душі:), жодних прибутків з цього ми не мали.

    Ба більше, деякі «попутники» по революції Гідності вважали, що моє «дім тюрма» і запекли в застінки Лукʼянівського СІЗО.
    Тим ми не були потрібні.
    і Цим теж.

    Тому я солдат — це певна угода між моїм бажанням і бажанням не моїм, констатація реальних обставин.

    Але це ще й хороший життєвий урок.

    Одного разу потрапивши на вершину залляту сонцем на зовсім короткий час треба памʼятати, якщо не скурвишся і не відмовишся від мети, тебе чекає похмурий низ і ти маєш знати чи готовий долати нову вершину.
    Без регалій, орденських колодок.
    З нуля.
    Тому я солдат.
    Свідомо йду цим шляхом.
    За рік зальотів не мав, але й відзначень жодних.
    Накази виконую.
    Ініціативу зробити армію більш українською не припиняю, але йду тепер знизу до верху, а не зверху.

    Бо верхам ніколи і ні до цього.
    14 місяць крокую дорогами війни.
    В хорошій штурмовій бригаді.
    Зброю освоїв добре.
    Побратими «терплять».
    Тому стоїчно крокую далі.

    Втішився як дитина, коли дослужився до посади головного сержанта взводу і отримав звання «молодшого сержанта».

    Якби були наполеонівські часи ще мав би шанс закінчити маршалом.

    У нас такі соціальні ліфти як у наполеонівській Франції не працюють.
    Тому тішу себе місцем у задньому ряду «старої гвардії».
    Наступна вершина зрозуміла Бути Людиною.
    Я її завжди ношу у собі. І на собі.

    Сподіваюсь я відповів на питання зацікавленої публіки, чому я солдат і досі:)

    На зображенні може бути: 1 особа та борода

    Джерело

    Comments (0)

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.