20 Квітня, 2024 6:23 am

До сліз! “Без Баті я не веpнусь!” – 18-річний юнак кинувся під кyлі заpади поpятунку свого комбата…

– Сашко, повертай назад! Це був наказ!

– Який наказ? Там батю, комбата, накрило вогнем. А якщо його поранило?

Довго не роздумуючи, хлопець кинувся в саме пекло. Інші пішли за ним.

Уже світало, коли повернулись. Та не було з ними ні комбата, ні Сашка… Це означало лише одне: полон.

Та звідкись почувся крик:

– Батя, скільки разів казали: досить запихатись солодким. А ти що? То булочки десятками, то цукор ложками. Я ж тебе так міг і не дотягти!

Сашкові було трохи більше 18. На вигляд він – звичайний підліток. Малий, худий, але вже хто знає скільки тяг на собі нашого комбата. А для нього, щоб ви розуміли, ми між собою дали прізвисько Центнер. І, повірте, то було не просто так.– Забирайте Батю. Живий, ноги трохи постраждали, але то таке. Він мені весь шлях розказував, що я його ще й транспортую неправильно! – з посмішкою на обличчі розповідав хлопець.

Десь через місяць Батя вже знову був у строю.

– Ну що Сашко, давай з батьками твоїми зв’яжемось. Хочу подякувати їм, що тебе героєм виростили.

– А в мене немає батьків. Ніколи я їх не бачив. Може, десь вони й існують, але то просто формальність.

Батя на секунду розгубився, підбираючи слова, а потім мовив:

– У мене, знаєш, сина ніколи не було. А тепер з’явився. Сашком звати.

З батьківською любов’ю комбат обійняв юнака:

– Дякую за життя, сину…

Подякуймо справжнім українським Героям за відвагу та безстрашність в бою!

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Джерело

Comments (0)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.