Лампа

Я не могла знайти спільної мови з невісткою, поки не поїхала в Італію.

– Ви у мене золота свекруха, – не раз повторювала невістка.

Тепер вже і я вважаю, що моєму синові пощастило з дружиною. Адже всі гроші, що я надсилаю, вона вкладає в справу.

В цьому році город посадила найперша. Така господиня в мене. Це зараз вона каже, що я золота свекруха. Однак так було не завжди.

Якби хто знав, скільки разів, я шкодувала, що дозволила синові привести невістку в свій дім. У нас з нею одразу не склалися стосунки. Ще коли вони почали зустрічатись невістка мені не дуже сподобалась, я була проти їх стосунків. А коли вони вирішили одружитись, то і поготів не хотіла бачити її. Хоч з хати тікай.

В принципі я так і зробила. Поїхала на заробітки в Італію. В мене там живе сестра. Людмила мене постійно кликала до себе. То ж коли я їй останній раз зателефонувала, щоб пожалітись на дітей, сподівалась, що вона мене підтримає. Однак сестра навпаки, відчитала мене.

– Ти, Таню, весь час вдома сидиш, ніде не працюєш, ще й до дітей чіпляєшся. Все тобі не так. Ти б раділа, що син вдало вийшов заміж. Невістка он в тебе яка хороша, а ти все з нею не миришся.

– А то ти не знаєш її. Ото вже “хороша” дитина.

– Але ж не тобі з ним жити. Збирайся оно краще і переїжджай до мене в Італію. А тут ми разом щось придумаємо.

Я не хотіла їхати на заробітки принципово. Не залишу свою хату на невістку. Не довіряю їй. Так ще й жируватимуть тут на мої гроші. Та потім сіла, і все добре обдумала. Вирішила, що мені і справді краще поїхати на якійсь час з дому.

Поки їхала в автобусі думала про те, що жодного євро не дам, навіть якщо попросять. В Італії я працювала доглядальницею. Платили мені добре, то ж всі зароблені гроші складала в скриньку. Тільки щось ці кошти мене не радували.

Сестра моя, всі зароблені гроші відправляла своїм дітям. Я бачу, як кожного дня їй донька телефонує і вони годинами щебечуть. А мій син подзвонить раз на тиждень сухо запитає, як я і на тому все.

– Таню, ти для кого ті гроші збираєш? “На той світ” ще ніхто їх з собою не забрав. Помогла б дитині. Ми ж тут всі однакові. Заробляємо, щоб допомагати рідним.

– Не буду я на невістку горбатитись.

Та потім поступово я почала надсилати потрохи грошей додому. Так син з невісткою почали розбудовувати хату. Причому своїми руками. Невістка сама шпалери поклеїла, нові штори купила. Роблять все самі, щоб дешевше було.

Людмила не може надивуватись, яка в мене хороша і хазяйновита невістка. В неї зять нічого по дому не робить. Тільки гроші витрачає. З того моменту, я по іншому подивилась на невістку. Можливо я і справді поводилась негарно стосовно невістки. Та все одно чекала якогось підступу.

Коли через кілька років я приїхала з заробітків то просто не впізнала свою хату. Все приведено до ладу, ремонт зроблений, краса така навкруги, що і словами не передати. Я настільки була розчулена побаченим, що покликала сина з невісткою, щоб подякувати їм за все і перепросити.

– Дітки, дякую вам за таку красу. І вибачте мені за мою поведінку. Світланко, доню, пробач, що я так ставилась до тебе.

– Ну що ви, мамо? Нам з вами дуже пощастило.

Я дала невістці 3 тисячі євро, адже знаю, що вона мріє про власну машину.

– Я не буду брати, а то ви зараз дасте, а потім будете згадувати мені все подальше життя.

Та все ж я купила невістці машину і поїхала назад в Італію. З того часу наші стосунки зі Світланою змінились. Тепер в нашій родині мир та злагода. Я оцінила старання невістки і дала дітям спокій.

Я зрозуміла, що багато в чому була неправа. І вдячна сестрі, що розкрила мені очі і допомогла побачити хороше в Світлані. ”

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Джерело