5 Березня, 2024 12:24 am

    Пoтяг Київ-Фpaнківськ. В купе пpиємна білява жінка, 50+… Заxодить він. Вiйськовий, ще дуже молодий…

    Tulinova Nataliia

    Потяг Київ-Франківськ, ще званий Стефанія.

    В купе приємна білява жінка, 50+, їде лікуватись в Моршин, вона виглядає як людина в очікуванні відпустки, балакуча, стомлена, але намагається бути усміхненою.

    В неї системне порушення сну розповідає, дізнавшись, що я працюю в секторі медицини.

    Заходить він.

    Військовий, ще дуже молодий, гарний, років 25-27, з великим рюкзаком, карематом, і сумними очима людини, що повернулась з фронту в бурхливий та майже безтурботний Київ.

    Наша розмова «ні про що» з жіночкою вмить припиняється.

    Ми починаємо метушливо пропонувати йому все що маємо: банани, цукерки, мінеральну воду, заварну каву, бутерброди.

    Він трохи ніяковіє від такого натиску материнської турботи, і я починаю його розпитувати, поки він наспіх влаштовується на верхній полиці:
    – Ви у Франківськ їдете?
    – Так, я вас не розбуджу раніше, сподіваюсь
    – Ви сам з Франківська?
    – Так
    – Додому, до батьків?
    – Мами нажаль вже немає..
    – А звідки зараз?
    – Біля Краматорська служу. 3 дні в мене на все. Доброї ночі…

    Через хвилину він вже спав.
    Він спить вже 12 годину.
    Може за рік це його найдовший та найсолодший сон? ..

    А ми з жіночкою перемигуємось знаками, говоримо пошепки, зокрема, попередивши провідницю, щоб слідкувала за тишею в вагоні.
    Моя сусідка з самого ранку вже приготувала йому сніданок, витерла його черевики, замовила порцію кави, щоб не закінчилась на інших пасажирах, і дбайливо чекає коли він проснеться.

    Бо її сину теж 28, розповідає.
    І він зараз воює під Марʼїнкою.

    І їй дуже сильно хочеться, щоб він спав в нормальному ліжку, просто спав цим безпробудним сном молодого парубка. Щоб приїхав додому. Щоб мріяв та будував своє мирне життя.
    Вона тихо розповідає про сина.
    А сльози душать мене.

    За цього хлопчика, який вже втративши маму, ризикував втратити країну, тому готовий втратити за неї своє життя..

    За цю добру жінку, як багато жінок сьогодні, кожен день і ніч молиться за свого сина, і за всіх інших синів, що захищають нас на фронті, тому страждає на безсоння …
    Сльози стоять в горлі від того, що стала свідком, як цей юнак, був огорнутий уві сні, справжньою маминою турботою

    І як одна жінка, чекаючи на свого сина, готова ділитись любовʼю з усіма українськими воїнами
    Вона виходить в Моршині.
    І під подушкою юнака, який все ще спить, залишає маленьку іконку, яку вона в останній момент витягає з сумочки

    – Будь ласка, передайте йому, що зараз всі ми – його мами…❣️❤️

    Немає опису світлини.

    Джерело

    Comments (0)

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.