13 Липня, 2024 10:20 pm

Бенкет під час чуми – осoбливо смaчний… 35-pічний мільярдер із Чеpнівців купив гіпеpкар Bugatti за немислиму суму

Подаємо мовою оригіналу:

Ostap Drozdov

35-річний криптомільярдер із Чернівців купив гіперкар Bugatti за 10 мільйонів доларів.

Дуже навіть життєствердний заголовок. Тішитися треба успіхам ближнього.

І дітей виховувати на офігенному прикладі 35-річного криптомільярдера з Чернівців, бо як це прекрасно, як це чудово, як це неймовірно – коли 35-річний криптомільярдер із Чернівців може купити собі цяцьку на колесах, чий лімітований тираж складає всього 10 екземплярів на весь світ.

Чом би не порадіти за успіхи криптоспіввітчизника? Чом би волонтерам не заспівати оду гіперкару, який стане окрасою на розбомблених вулицях країни? Чом би мешканцям Каховського району не наснажитися біографією суперуспішного вкраїнця, який видерся на сам дах світу? Стоїчною витримкою, гідною наслідування, віє від рішення витратити в ТАКИЙ час 10 млн доларів на машинку, 1 з 10 у світі.

Я вже давно перегорів реагувати на всі ці «успіхи».

І подразливі репортажі з Лазурних узбереж про «еліту», яка першою здриснула ще навіть до появи запаху смаженого, мене не проймають. Усі про Монако та й Монако – а є ж іще Берлін, Мілан, Лондон, Дубаї, Відень…

Нашого цвіту – по всьому світу. Цвіль нації.

Криптомільярдера це, може, менше стосується – а от від усіх репортажів про VIP-утікачів струменить неміччю й безсиллям. Ніхто ніколи нічого не вдіє з ними. Ніхто ніколи нічого.

Неміч і безсилля супроводжує всю цю показову, зі зверхньою насмішкою, пекучу несправедливість, коли клептократія задоволено ніжиться під шезлонгом чи шпацерує приморським променадом. Задоволено – бо всі ці віпи гарнезно подбали про себе й свої сім’ї. А хто не подбав – той герой. Вони ж не проти.

Людям у великих кількостях скормлюють заздрість. А заздрість – дуже сильний замінник і нейтралізатор дієвості. Заздрість – надзвичайно пасивна й самоїдна емоція, спрямована в середину, а не на об’єкт. Тому – ніхто ніколи нічого.

Бенкет під час чуми – особливо смачний.

Це описав ще в ХІХ сторіччі англійський поет Джон Уілсон:

…У місті панує косовиця епідемії. Загиблі лежать просто на тротуарах. А кілька людей прямо посеред вулиці накривають пишний стіл і починають бенкетувати.

Столи ломляться від яств. Бенкетувальники, щоб виглядати етично, співають за столом сумні, трагічні пісні. На прохання припинити цю наругу бенкетувальники пояснюють, що тут занадто похмурі будинки, а хочеться ж радощів.

Той, хто докоряє, розказує глухим бенкетувальникам, що ще вчора він ридав над могилою своєї матері – а бенкетувальники просять його піти геть, заклинаючи якраз іменем померлої його матері.

Ми самі це породили.

Comments (0)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.