21 Липня, 2024 4:31 am

“Коли лягаєш спати – згадай про того, хто з автoматом вдивляється в нічник, щоб не пропустити воpожий наступ. Сідаєш їсти – подумай пpо того, хто цілу зміну сидить на сухпайку. А якщо ти пpокинувся зpанку, то це завдяки тому, що хтось…”

Подаємо мовою оригіналу:

Vad Show

Мудре тібетське прислів’я каже так: якщо хочеш своїй дитині добра – дай їй зазнати холоду і голоду. Скажу відверто – я не виховував своїх дітей за цим принципом, але нині не про те.. Це прислів’я стосується не лише дітей.

Щоправда, на дорослих воно діє, дещо, по іншому. Складні умови життя заставляють тебе повністю переглянути свою шкалу цінностей. Нагадаю вам анекдот про двох чоловіків, які йшли пустелею. Один ніс мішок сала, а другий – мішок золота. Сіли відпочити.

Той вийняв сало і їсть, а другий просить дати йому кусочок.
– Як хочеш сала, то купи – пропонує перший.

Той погодився.

Чоловік вийняв сало, розклав по кусочку і стоїть. Другий підходить і питає:
– Скільки вартує цей кусочок?
– Мішок золота.
– А чому так дорого?
– Ну, – каже, прошвирнися по базарі, мо де дешевше знайдеш…

Хочу запитати, як давно у вас баночка тушонки була предметом особливої уваги? Або пачка Мівіни?

Як давно хмарка на небі заставляла вас напружуватися, а захід сонця заставляв калатати серце, бо попереду незвідана і страшенно довга ніч на позиціях?… Признайтеся чесно – кого ковбасить від щастя, що він зараз піде в душ, де є гаряча вода? Або радіє від того, що в нього туалет в хаті?

Як давно ви просиналися щасливі від того, що по вас нині всю ніч не бігали десятки мишей?…
Ці запитання безкінечні і риторичні, і відповіді на них очевидні теж. І це в жодному разі не звинувачення і не докір, бо для того ми тут, щоб вам було затишно.

Я просто хочу сказати, що поняття радості і щастя можуть змінюватися. Хтось радіє весіллю за мільйони, а хтось щасливий, що осколок не пробив бронік…

Письменник Олександр Островський сказав так: якби від погоди залежало ваше життя, як це буває у моряків, ви б не говорили про неї так банально і бездарно. Якби кожен уявляв себе на місці наших хлопців в окопах – ми уже, напевно, і війну б виграли.

До чого я це все веду? Кілька днів тому до нас приїжджали мої друзі – волонтери. Навезли нам всякого – різного. Були там, куди ні швидка, ні пожежна не їдуть. Завалили варениками і печивом цілий батальйон. Ми вже кілька вечорів не варимо вечерю, а смакуємо кременецькі вареники.

Хлопці привезли нам цілий бус радості. Там не було золота і заморських марципанів. Там були вареники, начинені любов’ю…

Коли лягаєш спати – згадай про того, хто з автоматом вдивляється в нічник, щоб не пропустити ворожий наступ. Сідаєш їсти – подумай про того, хто цілу зміну сидить на сухпайку. А якщо ти прокинувся зранку, то це завдяки тому, що хтось за тебе нині не прокинувся…

Тож доки є такі хлопці – ми відчуваємо, що наші потуги недаремні. А нечестивим волонтерам нагадаю відому приказку – якщо ви думаєте, що бумеранга нема, то він ще просто не долетів…

Шануймося, і нехай береже вас Бог!!!

P.S. Пробачте за фото. Фон мусів вирізати…

Comments (0)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.