22 Липня, 2024 1:15 am

Розпoчалася нова фаза вiйни в Укpаїні – як змiнилися пpіоpитети та що важливо уcвідомити, – Коваленко

Коли порушується питання про перемогу у війні проти Росії, то багато хто відразу зазначає, що перемогою можна вважати лише повне звільнення територій України. І це правильно.

А сьогодні на шляху до цього ми входимо в нову фазу протистояння, яке полягає насамперед у завдаванні максимальної шкоди противнику, виснаженні його ресурсу – з максимальним збереженням наших сил та засобів.

У 2022 році показником наших перемог було просування та звільнення територій. Північний плацдарм, Чернігівська, Сумська, Київська області, потім прорив у Харківській області, примушення росіян до втечі з правого берега Херсонської області. А у 2023 році не було звільнень територій, які за площею могли б зрівнятися з Харківщиною чи правобережною Херсонщиною. Це дозволило створити спотворене сприйняття у суспільстві щодо успіхів та провалів Сил оборони України у зоні бойових дій – з перекосом більше до депресивного формулювання.

І тут слід визнати, що у 2023 р. росіяни повністю змінили свою, якщо так можна назвати, доктрину, або якщо комусь більше імпонує – тактику, стратегію. Причому ґрунтується вона зараз не на якихось геніальних ходах воєначальників, технічній або технологічній перевазі, а на домінуванні людського ресурсу та на неоскаржуваному завданні від вищого керівництва – “Ні кроку назад!” або “Наступ будь якою ціною!”

Вочевидь, саме ці два принципи лягли у нинішню стратегію Валерія Герасимова (начальника генштабу ЗС РФ. – Ред.) в Україні та практично повністю копіюють маніакальний підхід до ведення бойових дій генералом Жуковим – радянський м’ясник анітрохи не цінував людського життя. Схоже, що лаври Жукова не дають спокою Герасимову і він хоче приміряти їх на себе.

Але головне те, що у 2023 році Росія кардинально змінила свій підхід до ведення бойових дій, і ми також маємо його переглянути. Особливо з урахуванням того, що ми обмежені у можливостях технічного плану через неквапливість та відверту вальяжність наших партнерів.

Нова фаза війни

Нова фаза війни полягає не стільки у звільненні нових територій, як у завдаванні максимальної шкоди противнику, виснаженні його ресурсу – з максимальним збереженням наших сил і засобів. Тобто те, про що так довго і багато говорили – про війну на виснаження. Саме це зараз і починається.

Сьогодні росіяни критично обмежені в можливостях накопичувати технічну, механізовану компоненту, і їхній військово-промисловий комплекс працює на компенсацію втрат і не більше. Пояснюю.

ВПК Росії може на місяць за допомогою зняття з консервації, відновлення, ремонту та модернізації постачати в зону бойових дій від 100 до 150 +/-25% (залежно від типів виконуваних робіт та моделей) танків різних типів та модифікацій. З цього можна дійти висновку, що з певних показниках знищення цього типу техніки ВПК РФ або зможе компенсувати втрати в нуль, або піде в мінус. А танковий потенціал, хоч би як кому здавалося, у Росії не нескінченний.

Аналогічно і бойові броньовані машини (БТР, БМП, БМП тощо). Їх відновлення на місяць кількісно можна порівняти з танками – і ось тут найцікавіше. За штатом кількість ББМ у підрозділах російських окупаційних військ має бути щонайменше втричі більшою, але зараз це співвідношення 1 до 1,1 чи до 1,5. Тобто з ББМ у окупантів вже значний дефіцит, що позначається як на ефективності виконання бойових завдань у наступі чи обороні, так і на показниках втрат.

Аналогічно й артилерія. Російський ВПК на місяць може передавати в середньому 350 буксованих гаубиць калібрів 152-мм, 122-мм, 100-мм та інших. Знищення більшої кількості цього типу озброєнь призводить до відповідних наслідків з відсутністю повноцінної компенсації втрат. І, знову-таки, Росія не має масштабного, серійного виробництва артилерії, а все тримається практично повністю на відновленні радянської спадщини, яка теж не нескінченна.

Тобто нова фаза війни і нові перемоги – це знищення ворога у кількостях, які б не дозволили йому відновитися, зміцніти і здійснювати операції як наступального, так і оборонного характеру. І в певному сенсі наступ влітку 2023 року можна віднести до такої фази, але з низкою промахів.

Наступ-2023

У своїй статті для The Economist головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний максимально зрозумілою мовою пояснив, чому літній наступ не досяг очікуваних успіхів. І вище я також приділив цьому увагу. Причому недарма ця стаття була опублікована саме в західному виданні, оскільки вона адресувалася насамперед нашим неквапливим і вічно стурбованим партнерам, від яких хотілося б більше дій, ніж ми спостерігаємо вже майже другий рік.

Але все ж таки не можна сказати, що літній наступ не був вдалим. Саме в цей період ми стали свідками цілої низки рекордів зі знищення російської артилерії, засобів ППО, автотранспорту, спецтехніки тощо. Російські війська втратили у живій силі майже 150 тисяч особового складу! Все літо та впродовж осені російська група військ “Восток”, яку пізніше вимушено розділили на ГВ “Запорожье” та ГВ “Восток”, залишалася скутою у Запорізькій області та постійно вимагала нових ресурсів для стримування українського наступу.

Ці дії Сил оборони України заблокували російські окупаційні війська у межах однієї області та значно знизили можливості всього угруповання щодо проведення успішних наступальних дій на інших напрямках. Наприклад, наступ на Лимано-Куп’янській осі ГВ “Центр” і ГВ “Запад” у червні завершився провалом.

Нині ж ми можемо спостерігати, як група військ “Днепр”, виснажена постійними передислокаціями та відсутністю повноцінного матеріально-технічного забезпечення (що впливає на штатну комплектацію підрозділів), не може заблокувати та нейтралізувати розширення плацдарму СОУ по лівому берегу Херсонської області.

Тобто результат від літньої кампанії є, єдине, що вона була спланована як кампанія наступального характеру зі звільненням територій, а не як та, що виснажує противника. І, на жаль, цей чинник мав негативний вплив.

Минулого тижня генерал-лейтенант у відставці Бен Годжес, колишній командувач армії Сполучених Штатів Америки в Європі, в інтерв’ю естонському телеканалу ETV вимовив правильні слова: армія США ніколи не почала б наступ, не маючи тотальної переваги в повітрі. На жаль, армія України не мала, не має і не матиме ще деякий час цієї переваги.

Сили оборони України у 2022 році успішно наступали на півночі, у Харківській області та правобережній Херсонщині. Можливо, була надія і на те, що цього разу також зможемо, але такий сценарій більше не працює. І це змінює абсолютно все у питаннях підходу до планування наступних операцій та переоцінки ситуації на всіх рівнях.

Висновки

Я не намагався цим текстом сказати, що в найближчій перспективі СОУ не зможуть наступати, а лише виснажуватимуть ворога. Ні.

Так, у нас будуть виключно оборонні плацдарми, Донецька область, Лимано-Куп’янська вісь, частково Запорізька область. Так, деякі позиції та локації ми будемо змушені залишати – і це теж слід приймати адекватно, без паніки та депресії. Але є плацдарми, де цілком може розширюватися наша присутність, яка поступово вимальовується в перспективу. Реальну і цілком відчутну.

Нова фаза війни – це не фаза принципів і наполегливості, це фаза раціоналізму і витримки. Ослаблення та виснаження супротивника до етапу, коли у нас буде достатньо сил, щоб завдати нищівного удару, і не одного.

Фактично концепція наших дій у близькостроковій перспективі – це не звільнення якомога більшої кількості квадратних кілометрів, а вбивство якнайбільшої кількості окупантів та знищення їхньої техніки. Причому із граничними показниками збереження життів наших військовослужбовців та механізованої компоненти.

Здавалося б, цей принцип завжди актуальний, але зараз він має стати до гіпертрофованого домінантним.

Джерело

Comments (0)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.