Лампа

 

Сергій Григоренко

26.04.23р. в місті Сарни сідає військовий, саме в цю маршрутку що на фото, у якого в руках два пакети а за спиною рюкзак. Зайшов і попросив у водія, “я пройду, а гроші передам бо зараз не в змозі дістати”,  і що ви думаєте, водій, грубим, нахабним голосом сказав: «ні, давай зараз, я вам не довіряю».

Військовий, тихенько поставив свої пакети, зняв рюкзак, дістав гроші, заплатив і тихенько сів на задніх місцях у маршрутці.

Привернули увагу сльози, які бігли у захисника по щоках майже без перестанку аж до Дубровиці.

Коли з ним почали розмову, він розповів що їде додому після другого поранення. Йому було тяжко крізь сльози щось говорити і розповідати, але йому було дуже боляче не від ран, а від образливого приниження.

Він тільки сказав: як так нам не довіряти, ми віддаємо своє життя, мої хлопці ще там в пеклі а він нам не довіряє.

Боляче було дивитися на ті сльози, тому що це був не хлопчина а чоловік поважного віку, він мабуть дивлячись смерті в очі не плакав, а тут повинен плакати від людини для якої гроші мабуть мають більшу цінність за життя.

При виході військовий таки підійшов і сказав :”мені не обідно за себе але може ти трошки вічливіше стався до військових”, на що знову отримав гримливою мовою: “ти мені не тикай бо зараз як тикну”.

Звідки у людини стільки ненависті. до військових? За що і за кого вони там в пеклі дивляться в очі смерті?

Невже війна закінчилася? Кому нам довіряти як не Захисникам.

Вони єдині кому ми зараз маємо вірити, довіряти, і кого ми маємо поважати. Брехня навкруги з якою вони ж і борються.

Страшно і подумати яке буде ставлення після війни.

Не потрібно ставати на коліна, коли везуть Захисника “на щиті”, дякуйте їм та поважайте, коли вони при житті…

Джерело