Лампа

Подаємо мовою оригіналу:

Юрій Стельмах

Він, 20-річний Данило Мельник, заступник командира взводу 14-ої бригади, втратив дві стопи, ліву долоню, а на правій руці має лише один вцілілий палець. “Але головне, що живий”, – каже хлопець.

Народився у Брусилові на Житомирщині. В сім’ї він наймолодший, мама сама виховувала трьох дітей.

Хтось підказав іти у Львівську військову академію, і хлопцеві ця ідея сподобалась. Армія була для нього окремим світом, де він зрозумів, що почувається своїм.

Знав, що рано чи пізно вирушить на війну. Хотів їхати на Донбас, але не склалося. 27 лютого 2022 року, на наступний день після екстренного випуску, хлопців розформували по різних частинах. Данило потрапив на бойові дії Київського напрямку.

Призначили заступником командира взводу, і хоча Данилу тоді було всього 19, старші чоловіки його слухали та поважали.

Спочатку був у Малині, потім поїхав формувати батальйон. 7 березня в Бородянському районі потрапив у російську засідку.
“Нас було 7 БМП, танк і медична машина, ми проїхали село, виїхали на поле, а наступне село за 4-5 кілометрів вже було окуповане. Наш танк вперся носом у блокпост, я був у третій БМП, і ззаду нас вже замкнули. Дав команду до бою”, – розповідає Данило…

Йому насипало осколків під ліву сідницю, по ногах потекла кров, але він відповз на обочину та продовжив бій.
“Потім знову полетіли осколки, перед очима блимнула іскра і я бачу, що ліву кисть сильно розбило, а на правій зачепило пальця”.

Після чергового вибуху з рук вилетіла зброя, від каски залишилися одні шлейки, і він почав непритомніти, підповз поруч до побратима віддати патрони і гранати, які ще в нього були.
На пагорбі, де вони лежали був невеликий спуск, почав повзти туди, і помітивши якусь комірчину, заповз, як він каже, помирати.

Там пролежав два дні. “Була вже гарячка, здавалося, я в госпіталі, навколо стоять мої хлопці, а я кричу – дайте води!” – згадує Данило…
Прокинувшись, почав лізти по воду до колодязя, який помітив у дворі, та знову відключився.

Що вже не відчуває ніг, він зрозумів наступного дня, коли його знайшли росіяни. Каже, що вони миттю почали все з нього знімати – бронежилет, окуляри та берці, а він закричав: “Стріляйте, мені все одно, я з вами говорити не буду!”
Полон…

Поранення Данила були такі, що йому двічі пропонували померти.
Медик казав, що може вколоти адреналін в серце, а один російський командир, за словами хлопця, “наче зі сльозами на очах”, пропонував швидко застрелити.
“І я справді почав міркувати про це. Але потім вирішив, що раз мене витягнули, раз я ще не вмер, то витримаю все”, – розповідає Данило.

Надувний госпіталь серед поля… Операція… Все було як в тумані.
Наклали шви на сідницю, перебинтували праву руку і відрізали ліву кисть.
У Данила залишився тільки один вцілілий палець, інші на правій руці – сильно вкорочені.
Потім відправили на підвал, де почали допитувати. За словами Данила, тикали автоматами, ставили на коліно, намагаючись вибити чашечку.

“А я ще досі під наркозом, було таке враження, наче мене закопали, я вмер і злетів на небо”.
Данило постійно мерз, недоїдав, а обмерзлі ноги гнили.
Потім хлопцю відрізали гнилі пальці на правій руці, обморожені пальці на ногах. Він розумів, що вони вже були мертві, але кістки ще тримали, він ходив і, навіть, робив зарядку, примушуючи до цього й інших полонених.
“На 200 людей нам виділили лише бинт і банку йоду. Вода була – поранені прали свої бинти і наново обмотували рани”. Іноді Данилу від болю вже темніло в очах і почало здаватися, ніби в стопах щось постійно ворушиться, “як ті таргани”.

“Просив відрізати відразу дві стопи, щоб двічі не мучитися. Хотів повернутися додому при здоровому глузді”…
Згодом пішли розмови про обмін…
Обміняли Данила 21 квітня. Відразу подзвонив мамі, яка навіть не знала, що він у полоні.
“Кажу – все добре, живий, цілий. А про те, що цілий не весь, вирішив сказати потім, підготувати”…
Ампутували стопи вже через два дні в Києві.
“Бігати довго не зможу, і хрестиком, звісно, вже не повишиваєш. Але няньки у мене не буде,” – жартує військовий. Спочатку пересувався на візку, в липні став на навчальні протези, потім принесли нові, постійні.
На руках, каже Данило, теж будуть протези. На лівій, де немає долоні – точно, а може і з пальцями на правій щось придумають.

“Шкодувати – це погана ідея. Хотів би стати військовим психологом, щоб ділитися цим досвідом і допомагати побратимам. Все-таки в НАТО йдемо, ця професія там важлива”.
За матеріалами #Ілони Громлюк ВВС News Україна
Р. S.

У 20 років він пройшов стільки випробувань, що іншим би вистачило на все життя…

Уже став на протези ніг, освоює протези рук. Займається спортом, вже навчається на військового психолога.
“Я не вважаю, що все так страшно змінилося після ампутації”, – каже Данило.

Неймовірний хлопчина❗
Щасти тобі, Данилку❗
Все у тебе вдасться❗
Честь❗