Рівно 80 років тому, у ніч проти 5 вересня 1943 року сталася дуже важлива й цікавенна з точки зору історика подія…
Подаємо мовою оригіналу:
Рівно 80 років тому, у ніч проти 5 вересня 1943 року сталася дуже важлива й цікавенна з точки зору історика подія. До робочого кабінету Сталіна було запрошено трьох давніх агентів НКВС митрополитів РПЦ Сергія (Страгородського), Алексія (Симанського) та Миколу (Ярушевича).
Кремлівський володар розмовляв з ними надзвичайно ласкаво: чого хочете, які проблеми, чим вам допомогти? Може вам резиденцію виділити? Обирайте, яку. Можа автомобілі потрібні? Продовольство? Може, грошей підкинути?
І тут ніби поміж іншим митрополит Сергій, який був Патріаршим місцеблюстителем, попросив: а чи не можна було б обрати патріарха? Як не як аж 18 років після смерті Тихона Церква без патріарха.
Від такого нахабства архієреї Алексій та Микола, напевне, аж зіщулилися перелякано. Але…
Але Сталін несподівано цю ідею підхопив. А дійсно, чом би й ні? Гарна ідея. Проводьте Архієрейський собор, обирайте патріарха. А ми допоможемо чим зможемо. Грошима, транспортом, резиденціями…
Митрополити Алексій та Микола були шоковані таким поворотом. Адже саме Сталін довго й уперто знищував Церкву. Сталін відправив на той світ сотні митрополитів та єпископів і десятки тисяч звичайних священників; Сталін закривав храми тисячами, або перетворюючи на свинарники і овочесховища, або просто руйнуючи. А тут… Що таке у лісі здохло?
А Сталін не вгамовується, питає скільки часу потрібно, аби зібрати Собор. Архієреї були хитрими й досвідченими лакизами, давно працювали на НКВС, навчилися вгадувати бажання кураторів.
Відчули, що Хазяїн хоче аби швидше. Тому попросили для організації та проведення Собору лише один місяць. Головна перепона – багато єпископів сидять у концтаборах по всій країні. Треба їх знайти, а шлях з Магадану до Москви неблизький…
І тут Сталін шокував їх знову: місяць то занадто. Треба, товариші митрополити, виявити більшовицькі темпи. Так і сказав – більшовицькі. На все про все даю вам три дні! І тут таки наказав присутнім при розмові своєму заступнику Молотову та наркому державної безпеки Меркулову надати необхідну допомогу. Зокрема виділили й необхідну кількість швидкісних воєнних літаків, якими єпископів мали з далеких, загублених у тайзі концтаборів терміново до москви доправити.
Митрополити Алексій та Микола хоч і були агентами радянських спецслужб, але все ж не знали, що за кілька годин до цієї зустрічі у Кремлі Сталін таємно і без протоколу але у присутності начальника Управління кадрів ЦК ВКП(б) Георгія Маленкова, наркома внутрішніх справ Лаврентія Берії та керівників НКДБ зустрівся із Сергієм (Страгородським) у себе на дачі.
Саме там Сталін і огорошив Патріаршого місцеблюстителя пропозицією у якомога коротший термін обрати патріарха. І що Політбюро ЦК ВКП(б) з кандидатурою патріарха визначилося. Ним має бути він, Сергій. А наступна зустріч у Кремлі була звичайною виставою, на якій ініціатива фактичного відновлення патріархії мала виходити буцімто від Сергія.
Архієреї за допомоги чекістів більшовицькі темпи продемонстрували. Собор відбувся 8 вересня 1943 року. Ну, як Собор… Одна назва. Не назвеш Собором зібрання лише 19 (включно з тими трьома, шо про них йшлося вище) архієреїв. Сергія (Страгородського) теж обрали по-більшовицьки – відкритим голосуванням і одностайно.
А ми спитаємо себе: куди так гнав коней Сталін? Навіщо йому були оті “більшовицькі темпи”? Історики наші кілька пояснень вигадали. І що хотів вождь таким чином народ задобрити, щоб той краще з німцями воював (у 1941 та 1942 не хотів, до Сталінграду та Курської битви не хотів, а тут раптом приспічило); і що хотів західним союзникам догодити (наче це потрібно було – ленд-ліз ті гнали давно й у величезних кількостях)…
Усі ці пояснення купи не тримаються. Справжня причина в іншому. На жовтень 1943 року у Москві було заплановано конференцію керівників зовнішньополітичних відомств США, Великобританії та СРСР, яка у свою чергу мала підготувати зустріч Рузвельта, Черчилля і Сталіна в Тегерані. А на тій зустрічі окрім всього іншого готувалися таємні переговори Сталіна та Рузвельта щодо післявоєнного перерозподілу світу.
Сталін претендував на чорноморські проливи, вплив на Туреччину, Грецію та дещо ще. А що це за землі? Правильно: це колишня територія Візантії. От що потрібно було Сталіну – “візантійський спадок”. І відновлення патріархії було важливим кроком на цьому шляху.
Так постала по суті нова патріархія. Радянська. Сталінська. Яка почала вірою й правдою служити справі розповсюдження комунізму по всьому світу.
Вона існує й досі – сталінська патріархія, тільки вже не комунізм, а “Русский мир” просуває. З часів Сталіна це вже навіть і не Церква, а лише політичний інструмент.
Comments (0)