29 Листопада, 2022 8:47 pm

    Сьогoдні купував в магазині coлoдощі і poзмoвляв yкpaїнcькoю мoвoю, зайшла бaбycя років 70-ти і кaжe…

    Я вже 5 років живу закордоном, переїхав до Польщі по роботі. Тут вже знайшов друзів, кохану дівчину, яка, до речі, теж українка та навіть з моєї області! Тут у нас орендована квартира, живемо спокійно.

    Та після початку війни все змінилося. Зараз у нас живуть батьки дівчини, ми допомагаємо волонтерам, шукаємо різні продукти та медикаменти й відправляємо в Україну. Звісно, надсилаю кошти у фонд “Повернися живим”.

    Напишу заздалегідь – у мене великі проблеми з легенями, тому не треба кидати у мене камінням та нарікати боягузом. Я і так багато чого роблю для перемоги.

    Отож, того вечора після роботи вирішив зайти у магазин біля офісу, щоб купити продукти для вечері. Звісно, куди ж без солодкого? Набрав великий пакунок печива та шоколадки, ось вже стою біля каси. І чую українську мову:

    – Треба ще рахунок поповнити, щоб до доньки подзвонити….

    Я озирнувся та побачив бабусю, років 60. Вона ніяково дивилася на мене.

    – Пшепрашам, пане…

    – Ні, говоріть українською!

    – Як приємно чути рідну мову на чужині, – ледь не заплакала старенька.

    Виявилося, що бабуся – біженка з Мелітополя. Вона ще на початку війни поїхала до доньки у Івано-Франківськ, але потім вирішила пожити у Польщі задля власної безпеки.

    – Донька наполягала, щоб я з онуками їхала сюди. Тут живе моя сестра, вона мені допомогла облаштуватися. Але так приємно чути нашу мову.

    – Так її приємно завжди чути, навіть в Україні, – починаю сміятися.

    – Ні, юначе, не дуже. Мене ще у дитинстві часто соромили за нашу мову, називали селючкою. У школі всі вчителі казали, щоб я розмовляла російською.

    – Хіба?

    – Так, синку, так. Бувало, що навіть у магазині не хотіли нічого продавати. Кажу “мені, будь ласка, вершкове масло”.А у відповідь “тільки російською, і це не масло, а слівкі”!

    Я допоміг бабусі піднести пакети з продуктами до автобусної зупинки та пішов додому. Однак, постійно думав за одне…

    Чого ж навчила мене ця розповідь бабусі?

    Що нашу мову роками намагалися знищити. Вбивали українських письменників, забороняли друк віршів та оповідань, змушували говорити російською. А зараз що сталося? Майже 50% українців вільно розмовляють мовою ворога і їм за це не соромно! А деякі взагалі думають, що росія дійсно прийшла їх рятувати.

    Хіба кидати бомби на будинки, брати людей у полон та розстрілювати їх – це допомога? Люди, отямтеся та зрозумійте, що росія – наш ворог! Мені соромно за українців, які розмовляють російською. Так ви вбиваєте свою націю та культуру!