29 Листопада, 2022 9:06 pm

    Це сталося коли ми мчали від Балаклії до Куп’янська через щойно звільнені села, на третій день операції…

    Подаємо мовою оригіналу:

    Олексій Губський

    Коли ми мчали від Балаклії до Куп’янська через щойно звільнені села, на третій день операції, і люди нам махали…

    А в одному із селищ, біля якогось навчального закладу до дороги висипала жменька старшокласників – хлопці та дівчата… Всі вдягнені, вбрані як на випускний! Такі свіжі, гожі та янгольськи прекрасні…

    Сміялися, вигукували, махали, стрибали… І один з високих парубків вимахував двома стрічками – синьою та жовтою!! Бо прапора у них не було. Але ці дві стічки, які блискавкою моргнули у запиленій амбразурі вікна, різонули, поранили серце.

    Я ще ніколи не бачив таких яскравих, білосніжних посмішок наших жінок! Я вчергове переконувався, які красиві наші люди! Я…

    Я від початку війни ще не відчував таких емоцій…

    Адже, від початку вторгнення я налаштовував себе бути холоднокровним, незворушним, жорсткосердним та відстороненим.

    Але Мій Глечик виявився переповненим. Він вже не здатен був вмістити в собі ту рідину, що накопичилась. З мене полилось через вінця. Я сидів на задньому сидінні та ковтав сльози. Вони заливали тактичні окуляри.

    Ми мчали, поспішали, і не мали змоги зупинитися, щоб їх обійняти, цілувати, приголубити. Цих діточок – красу української землі. Наше майбутнє, за яке ми люто б’ємося.

    Ми пролітали повз, а вони лишалися короткометражними сонячними кадрами в забрьоханих рамках вікон авто…

    На зображенні може бути: 1 особа та борода