Ми вже бачили багато людського горя. Ми бачили сльози радощів. Але Херсон торкнув особливо особливо ВІДЕО
Подаємо мовою оригіналу:
Ми вже бачили багато людського горя.
Ми бачили сльози радощів.
Ми бачили квіти і пиріжки для наших ЗСУ із кожного визволеного пункту.
Але Херсон торкнув особливо особливо.
Ці танці біля багаття під «Ой у лузі червона калина».
Ці жовті хризантеми, якими осипали героїв діти.
Це шалене скандування «ЗСУ! ЗСУ!»
Цей нинішній мітинг, де вийшли тисячі людей, які із прапорами кричать: «Україна понад усе!»
І звісно цей уже історичний хлопець із ЗСУ з кавуном. В його очах читається приємний шок: «Це все для мене?»
Власне, і дбайливо заховані херсонські кавуни для героїв — це дуже щемно. Враховуючи як люто грабували місцевих окупанти.
Учора у нас на районі люди розливали алкоголь на лавках. І співали. За Херсон.
Дві наші подруги, прекрасні дівчата — із Мелітополя і Донецька святкували звільнення Херсона. «Ждемо тепер наші міста».
Чому Херсон викликає у нас сльози радощів?
Це місто, якому бракувало часу, сил і реально деякої стратегії — тут питання з Антонівським мостом — для розгортання повноцінного опору окупантам. Попри шалений потенціал.
Вічна пам‘ять тим херсонцям, які пішли битися до того мосту. І загинули. Цей біль з нами.
Далі був опір містян. І це було надважливо — іти голими руками на танки, виходити на мітинги. Дуже чітко маркувати доля світу, що Херсон — це Україна. І Росію тут ніколи не чекали. Це зламало плани про «Россия тут навсегда».
Неймовірно уперше дізнатися про мініатюрну, але незламну пані Лілію в милій в’язаній шапці — саме ця пані протягом 9 місяців була тим таємним патріотом, який вішав стрічки у синьо-жовтих кольорах. На таких людях і тримається наша незалежність. Я щиро надіюсь, навіть вимагаю — дати цій пані орден. Саме такі люди заслуговують на вшанування, а не Кошовий, Мосійчук і прости господи, Віталік Козловський.
Херсонщина — це не про кавуни, помідори, фантастичну спаржу, лляні піжамки і відпочинок в Щасливцево. Це про неймовірну силу, незламність, волю і фантастичну витальність. І Боже, як же пасує херсонцям наш стяг на плечах. Це точно про них — пронизливо синє небо і ідеально рівне поле. Без зайвих зайд.
І окремо. Викусили, окупанти, кого і як зустрічають квітами? Отож.