5 Грудня, 2022 10:28 am

    Сьогодні я вчинила гріх, відмовивши людині в допомозі. При чому зробила це категорично та безапеляційно…

    Подаємо мовою оригіналу:

    Наталія Гранчак

    Сьогодні я вчинила гріх, відмовивши людині в допомозі. При чому зробила це категорично та безапеляційно: “ні, я не покажу Вам де знаходиться Церква Московського Патріархату”. Сказала і пішла геть.

    Моя ранкова дискусія була недовгою. Тому що сірих тонів більше не існує, вони зникли 24 лютого остаточно та назавжди. Лишилися лише чорні та білі.

    – подскажите, а как пройти к церкви Вери и Надежды

    – а для Вас принципово йти до Московської церкви?

    – я там была, мне понравилось

    – але це ж Церква Московського Патріархату

    – а какое это имеет значение, я иду к Богу

    – а звідки Ви?

    – я переселенка, с Никополя

    – і Вам все-одно? І Ви йдете до Московської церкви в час війни? Нас вбивають, Ви переселенка і Ви і далі шукаєте церкву агресора?

    – но я же иду к Богу

    – це не аргумент. Я не покажу Вам, де знаходиться московський храм!

    І я пішла.

    Вивчена мантра “я же иду к Богу” завела мене найбільше.

    Чи є Бог в Церкві, яка благословляє вбивати людей?… для мене – не має. Там, де вбивають – любові не має. А Бог є любов!

    Напівтонів більше не існує. Де є любов – там є Бог!