29 Листопада, 2022 10:01 pm

    Ту ніч Людмила запам’ятала на усе життя. Вчителька з-під Херсона розповіла про жaхи окупації

    Бuли, рiзали та ґвaлtували: моторошна історія 75-літньої вчительки з-під Херсона про жахи окупації.

    Жителька селища Миролюбівка, що розташоване недалеко від Херсона, розповіла жахи, які творили російські військові під час окупації населеного пункту. 75-літня вчителька Людмила Мимрикова розповіла, як окупант її по-звірячому ґвaлтував у власній вітальні.

    Свою історію жінка розказала для BBC News.

    Бойовики з терористичних “ЛНР”, “ДНР” тероризували населення.

    Людмила – жінка років 75, вдова. До виходу на пенсію працювала вчителькою історії, у селі її добре знають. На початку року вона не вірила, що Путін нападе на Україну. Росіяни прибули 24 березня.

    Перші, за словами Людмили, які приїхали через Крим, поводилися добре. На війнах часто солдати на передовій більш дисципліновані, ніж тилові війська, які йдуть за ними.

    Тероризували село, вимагали горілку та вино, крали машини та пальне, грабували будинки бойовики, виховані сепаратистськими режимами в Луганську та Донецьку. Вони забирали чоловіків у мішках на голові, катували – принаймні в одному випадку до смерті.

    Людмила каже, що російські військові, які і самі були досить страшними, “не вважали ополченців за людей”. Ті, хто мали бути союзниками, сварилися, влаштовували п’яні бійки і навіть перестрілки.

    Окупант познущався та зґвaлтував 75-літню жінку.

    Через місяць окупації Людмила мала можливість виїхати з дочкою Ольгою на територію, яку контролював уряд України. Але попри благання Ольги, вона відмовилася переїхати до безпечного місця. Коли Ольга та її близька подруга, яка жила неподалік, поїхали, Людмила залишилася сама.
    Ніч проти 13 липня Людмила запам’ятала на усе життя.

    “О пів на одинадцяту я почула дуже гучний стукіт у своє вікно. Моє тіло стиснулося. Хто це міг бути? Моє обличчя, тіло, ноги, руки паралізував страх. Я зачинила усі вікна, але одне з них було ще трохи відчинене. Я побачила крізь нього солдата. Я вагалася, чи пускати його. Чи зможу я його чимось вдарити? Чи зможу я з ним впоратися?. Коли я відчинила двері, він одразу вдарив мене кулаком по обличчю. Вибив мені два зуби і зламав ніс.

    Я була вся в крові. Він почав бити мене прикладом автомату в груди, по голові. Я не розуміла, що зробила не так. Він вхопив мене за волосся. На кухні було темно, і він чіплявся за меблі, а потім кинув мене на диван і почав душити.

    Після цього я два тижні не могла ковтнути води. Потім він зняв з мене одяг і зґвaлтував. Він порізав мені живіт. У мене досі залишилися шрами на животі. Глибокі ще не загоїлися, менші порізи зажили”, – пригадала моторошну історію Людмила.

    “Я попрощалась з дітьми, з онуками, з правнуками, я вже не думала, що залишуся в живих”

    На думку Людмили, її ґвaлтівник був із сепаратистів, якому було близько 60 років. За її словами, він уже був у неї вдома, крав дизель, а потім приводив солдатів, які залишалися там, поки вона не вмовила їх піти.

    Ґвaлтівник вимагав тютюну і бив її автоматом через те, що в неї його не було. Він відкрив вогонь, кулі летіли в усі боки кімнати. Людмила очікувала смерті. Вона думала про свою родину.

    Жінка розповідає, що він залишався у будинку до 05:20 наступного ранку. Потім він сказав, що якщо вона розповість про те, що сталося, він повернеться, щоб убuти її. Вона залишилася у сусідів, пояснивши свої травми тим, що впала у підвал.

    Через чотири дні після зґвaлтування вона разом з іншими жителями селища змогла дістатися до сусіднього міста, все ще окупованого росіянами, але подалі від її нападника, а звідти їй вдалося перетнути лінію фронту. Вона повернулася до своєї доньки та родини.

    Джерело