5 Грудня, 2022 10:45 am

    Харків. Зайшла в кіоск за покупками. Продавчиня про щось спілкувалася зі своєю знайомою, яка стояла біля прилавка. Побачивши мене…

    Подаємо мовою оригіналу:

    Галина Куц

    Харків.

    Зайшла в кіоск за покупками. Продавчиня про щось спілкувалася зі своєю знайомою, яка стояла біля прилавка. Побачивши мене, продавчиня перейшла на українську мову і щебетала радісно, як пташечка. Я трохи отетеріла від радості, бо це вперше весь діалог між нами відбувався лише українською мовою.

    Вийшовши з кіоску, я стала перекладати в сумку покупки.

    Чую, як продавчиня питає свою співрозмовницю: «Ну как, нормально я на украинском говорила? Хорошо получилось?».

    Співрозмовниця похвалила її, сказала, що все було дуже гарно. Продавчиня дуже зраділа.

    А потім раптом продавчиня стала говорити про мене: «Вот эта женщина все время, сколько ее помню, говорит со мной на украинском. И я теперь с ней тоже так говорю. А еще эта женщина всегда, когда прощается, говорит мне “Гарного дня!”. И я тоже стала так иногда пробовать. Слушай, людям так нравится вот это “Гарного дня!”».

    Потім продавчиня сказала, що їй ще треба вчити українську мову. Співрозмовниця погодилася: «Конечно надо, мы ж Украина!».

    А я пригадала, як два-три роки тому вже мала розмову з цією продавчинею. У відповідь на моє «Гарного дня!» я вислухала від неї довгу тираду про те, що у її віці вже неможливо вивчити українську мову. Щось на кшталт того, що чути українську мову їй приємно, але не всі здатні вивчити цю мову. Тому все має залишатися так, як є.

    Пригадую, що я порадила їй не знецінювати себе. І тоді все вийде.

    Десь рік тому вона стала мені говорити «До побачення» замість «До свидания».

    А зараз вже такий прогрес!

    Ось так російські бомбардування Харкова пришвидшили процес занурення людей в україномовний простір.