2 Жовтня, 2022 9:57 am

    Мене як настоятеля постійно питають: Отче, а чому Ви не відміните обіди і горілку на поминальнім обіді?” Дам дуже гарну відповідь…

    Не один ми раз мені як настоятелю задають запитання: “Отче, а чому Ви не відміните обіди і горілку на поминальнім обіді?”

    Дам дуже гарну відповідь. Не потрібно забороняти ,щось, бо такий плід солодкий. Потрібно сказати:” прочитайте і зробіть свій вибір самі”. Як Ви поминаєте так і Вас помянуть.

    А тепер читайте уважно. І хоч віршовано але так говорять і святі отці.

    Трапилась біда у одній родині –
    Поховали молодого сина,
    Загинув він в аварії раптово,
    І батьки ридають від скорботи й горя.

    Якось уночі батьку сон наснився:
    Як іде він полем й бачить свого сина,
    А той у сльозах батечка питає:
    “Що ж ти, тату, в пекло знов мене кидаєш?..”

    Батько розридався й кинувся до сина:
    “Що ж ти кажеш, синку? Ти ж – моя дитина!
    Ми тебе з матусею завжди поминаєм
    І спочити в Бозі за столом бажаєм…”.

    Знов пустив сльозу і сказав померлий:
    “Майже вже відкрив я ті Небесні Двері,
    Та мене хтось дьоргнув й потягнув до пекла,
    Бо за мене річка із горілки ллється…

    За столом, ти й ненька, мене поминали
    І горілкою присутніх чемно пригощали,
    І той гріх пияцтва моїм власним рахувався,
    Я́к би я від нього в пеклі не цурався.

    Батечку, чому ж ви в церкві не бували?
    Й “заказну за спокій” за мене не подали?
    І Псалтир за душу мо́ю не читався?
    Й хліб злиденним людям не роздавався?..”.

    Батько впав додолу і сказав із криком:
    “Господи, помилуй! Й ти пробач нас, синку!
    Все я зрозумів, більше так не бу́де,
    Завтра ж побіжу на Недільну Службу!”.

    Вранці вже стояли у Господнім храмі –
    Ті батьки, що сина нещодавно поховали,
    І молились слізно, і просили в Бога,
    Щоб дитя помилував й вказав йому дорогу.

    За упокій хлопчини часточка виймалась
    І у Чашу священиком повільно поміщалась,
    І читалася Псалтир в храмах монастирських,
    Й роздавалися хліби тим, хто хоче їсти.

    Кілька місяців минуло й син наснився знову:
    Він іде усміхнений полем волошковим,
    Й у руках – духмяний хліб і вдихає запах:
    “Дякую за “хліб” тобі, мій рідненький тату!”.

    ВИБІР ЗА ВАМИ, ТО ЧИМ БУДЕМ ПОМИНАТИ …. НАДІЮСЬ ВАМ ЦЕ ДОПОМОГЛО??????

    Отець Володимир