26 Вересня, 2022 11:26 pm

    Львів. Їду зранку в 32 маршрутці. У жінки поруч дзвонить телефон. – да, хорошо, конечно, с удовольствием…

    Львів. Їду зранку в 32 маршрутці. У жінки поруч дзвонить телефон.

    – да, хорошо, конечно, с удовольствием приедем

    Це її розмова, до того ж вельми голосно.

    І в той же момент я читаю у новинах:

    “Внаслідок обстрілів окупантами Салтівського району Харкова загинули 3 людини, із них хлопчик 13 років, чоловік та жінка. Жінка 72 років отримала поранення”.

    Що ще сука має статися, аби люди хоч спробували вивчити рідну мову?! І нарешті відмовилися від мови окупантів та вбивць!

    Я їду і ковтаю сльози. Нахамити їй не можу, бо не хамло, та й скандал і нерви будуть, крім мене, забезпечені й іншим пасажирам. Тож їду і ковтаю сльози… від образи за свою країну… від жалю за тими, хто віддав за Україну життя… та від впертого і підкресленого небажання отаких жіночок вчити українську, навіть після таких страшних злочинів рф та загибелі стількох цивільних та військових українців.

    І раптом…. дівчинка років 5-6 на пів маршрутки починає співати “Стефанія, мама Стефанія”…

    Ридаю ще більше. Дякую, маленьке серденько🙏. У нашої країни є майбутнє💙💛

    Наталка Васьо