Їду в потязі Хеpсон – Кpаматорськ. Купа війcькових, сеpед них чоловік 50-ти pоків… Майже усю ніч він не cпав, а коли таки почав пpовалюватись в сон cказав те, від чого pидало ціле купе…
Їду в потязі Херсон – Краматорськ купа військових, серед них чоловік років 50, майже усю ніч він не спав, а коли засинав було.
“Хлопці я прикрию, відходьте, лиште мені БК”
Звісно це було не тихенько, але ми всі все розуміємо.
Далі уривок розмови з дівчиною – його сусідкою.
Вона: Що, всіх положили?
Він: Я ще не знаю, наче всіх.
Я там повинен був бути, але мене поклали у лікарню з серцем і я на 2 дні затримався.
Вона: А куди Ви їдете?
Він: Кліщіївка
Все, накрило не тільки мене, а майже усіх дівчат які чули розмову.
Після цього виникає питання як люди можуть забуватися що у нас війна? Як можуть не допомагати?
Як ставлять ялинки? Як крадуть з бюджету?
Нашим хлопцям треба не тільки фінансова підтримка, а і моральна, вони повинні відчувати що ми з ними йдемо пліч о пліч, разом до самої перемоги, ми їх не покидаємо і не покинемо.
Автор: Лілія Ярошевська.
Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації? Поділіться своїми емоціями!
Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим почуттям: ❤️, 😠, 😢 чи 😄. Ваша реакція має значення!
Comments (0)