Лампа

Війна в Україні перейшла межу десятиліття, а повномасштабне вторгення – ось уже третій рік.

Коли закінчиться це пекло, чи вдасться вистояти українцям, чи збережеться наша держава, а якщо так, то у яких кордонах, яким буде післявоєнне життя – ці питання хвилюють кожного.

Українці уже не вірять обіцянкам про “два-три тижні”, російські снаряди, які мали закінчитися ще рік тому і ніяк не закінчаться, і російську економіку, що мала зазнати краху від західних санкцій.

Марафон у темпі спринту українцям виявилося бігти занадто складно. Навіть ті, хто від самого початку не вірив Арестовичу, навряд чи могли подумати, що війна затягнеться більше, ніж на рік-півтора.

Громадяни вимагають говорити з ними, як з дорослими, проте чи готові вони почути цю правду?

ТСН.ua зібрав думки відомих публічних інтелектуалів, істориків, журналістів і військових про те, яким буде майбутнє нашої держави і чи насправді все так погано, як пишуть у західних ЗМІ.

Мобілізація в Україні: що пішло не так

Дедалі частіше в Україні стала звучати теза, що “воювати будуть усі”. Проте вона не заохочує чоловіків йти до війська, вважає експерт з довготермінових стратегій і лектор Українського католицького університету Євген Глібовицький.

“Зараз дуже легко казати про те, що, наприклад, “всі будуть воювати”. Навіть під час Другої Світової війни більшість чоловіків не воювали. Питання є в тому, що хтось буде в економіці, хтось буде на фронті. Як визначити, хто має бути де, як мають працювати ці інструменти справедливості – без чесної розмови цього зробити буде неможливо, тому що хтось буде почувати себе обдуреним, переважно слабший себе буде почувати обдуреним”, – каже Глібовицький в інтерв’ю для LIGA.net.

Він наголошує, що потрібно зняти знак “дорівнює” між словами “армія” і “загибель”.

“Так, в армії є можливість загинути, але це не знак дорівнює”, – вважає експерт.

Він наголосив на важливості запровадження в Україні економічного бронювання від мобілізації.

“Це означатиме, що хтось не буде воювати, а хтось буде. Той, хто воює, не має розглядатися суспільством як той, кого догнали, кому не пощастило, хто дурний. Для когось це має бути свідомий вибір”, – розповів експерт.

Відомий публічний інтелектуал та історик Ярослав Грицак в інтерв’ю журналісті Яніні Соколовій радить владі визначитися з термінами мобілізації. Бо саме невизначеність і боязнь “квитка в один кінець” відлякує українських чоловіків від мобілізації.

Та, незважаючи на всі перелічені вище проблеми, кожен українець має пам’ятати сто років тому українці масово ухилялись від армії і захисту новоствореної держави і це закінчилось Голодомором, репресіями, депортаціями і мільйонами людей в якості гарматного м’яса під час Другої світової.

Українці не готові воювати?

Військовослужбовець і ексспікер 68-ї єгерської бригади Євген Назаренко вважає, що українці не готові воювати. На його думку, в нашій державі бути ухилянтом стає не соромно, а навіть почесно.

“Варто, мабуть, визнати, сумний факт. Українське суспільство не хоче воювати. Не хоче боротись за свою країну. На кожному кроці у соцмережах зустрічаєш агресивні випади в бік пацанів з ТЦК, поради купи адвокатів, як захистити свої права. Чому не воюють депутати, їхні діти, дружини і батьки. Чому не воюють менти чи судді. Зрештою, чому не воюють всі, окрім маминої царапинки. Купа приколів про ухилянство, футболки та інший мерч. Тобто в Україні бути ухилянтом не те, що не соромно, а й почесно”, – каже військовий.

Назаренко нагадав, що росіяни не зупиняться у Донецькій чи Харківській областях. Їхна мета – вся Україна.

“Тому якщо суспільство не хоче воювати, давайте тоді зізнаємось в тому чесно самі собі. Нехай Зеленський іде на перемовини з Путіним. Нам на ті перемовини особливо нема з чим іти, тому будьте готові: відмова від НАТО, російська – друга державна, визнання окупованих територій частиною Росії, відмова від нашої історії. Фактично, втрата Україною субʼєктності. Але бойові дії припиняться, ракети перестануть падати на голову, з часом перестануть вимикати світло… Можна буде жити, іноді проїжджаючи повз цвинтар з десятками тисяч прапорів. Якщо, звісно, не скажуть ці прапори прибрати”, – підсумував військовий.

Водночас, журналістка “Громадського” Мар’яна П’єцух відповіла, що українці дійсно дуже вольова і мужня вперта нація, просто будь-яке суспільство ділиться на пасіонаріїв і спостерігачів.

“Просто за два роки пасіонарії в більшості максимально вже приклались до боротьби, тому зараз так сильно суспільні настрої формує байдужа чи налякана частина, бо прийшла їхня черга, і тому їх так активно чутно, бо вони чергу не займали і обурюються”, – зазначила журналістка.

Схожу думку висловив український політолог Володимир Фесенко. “У багатьох існує когнітивний дисонанс: люди хочуть перемоги для своєї країни, але так, щоб вони або їхні близькі не були призваними”, – сказав він.

Кордони 1991 року: наскільки це реально

Історик Ярослав Грицак в інтерв’ю LIGA.net заявив, що повернення до кордонів 1991 року може зайняти 5-10 років.

“Я думаю, що більшість українців хоч і кажуть, що хочуть кордони 1991 року, але розуміють, що це – декларативно. Це – не про сучасну ситуацію. Нехай мене звинуватять у зраді, але я думаю, що це – раціональне мислення. Ми мусимо шукати якусь іншу розв’язку”, – каже Грицак.

Історик Владлен Мараєв в інтерв’ю “Українській правді” попередив, що вихід на кордони 91-го року не обов’язково означає перемогу. Тому що Росія не припинить воювати, якщо Україна туди вийде.

“Уявімо, що ми проводимо якусь операцію – хоча Україна найпевніше не зможе цього робити – і заходимо на територію Росії своїми Збройними силами – то все одно це не означає остаточну перемогу. Бо Росія може воювати й воювати, якщо матиме для цього ресурс. Повна перемога для України – це створення ситуації, в якій Росія більше ніколи не загрожуватиме Україні”, – вважає історик Мараєв.

Співзасновник першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова, правник Геннадій Друзенко визнав: як би українцям не хотілося провести парад у Севастополі, отримати від Росії належні контрибуції та репарації, сприяти розпаду РФ на окремі національні держави і завершити війну тріюмфальним приєднанням до ЄС і НАТО, “реалії сьогодення спонукають мислити набагато прагматичніше та тверезіше”.

На його думку, потрібно поставити собі і українській владі кілька стратегічних запитань:

• 1) які мінімальні передумови ми вважаємо прийнятними для завершення активної фази воєнних дій?
• 2) як довго ми готові воювати, аби цих передумов досягти?
• 3) які жертви ми готові принести, аби досягти цих передумов?

То які ж сценарії завершення війни

Євген Глібовицький каже, що наразі можливі будь-які сценарії завершення війни – від поразки України до її перемоги та припинення бойових дій назавжди. Однак визначальним фактором стане консолідація суспільства, а не лише ситуація на фронті.

“Питання в тому, що ми не є єдиними, хто приймає рішення, ми не є єдиними, хто грає, але ми єдині, хто визначає, як ми на це реагуємо і що ми з цим робимо”, – наголосив експерт.

На його думку, поточна масштабна війна в перспективі наступних 50-70 років виглядатиме як екзистенційне випробування для України.

“Ми можемо отримати припинення бойових дій, яке буде фактично поразкою, і ми можемо отримати припинення бойових дій, які потім більше ніколи не відновляться. Всі можливості, всі варіанти дуже широким спектром доступні і можливі”, – резюмував експерт.

Ярослав Грицак в свою чергу певен – Росія обов’язково зазнає колапсу. Але це може статися навіть через десятиліття.

“Але поки Росія сколапсне, Україна може три рази сколапснути. У нас не ті резерви. Думаємо в категоріях – за рік-два перемир’я, за десять – ЄС і можливо НАТО. А це означає – гра в довгу. Тоді питання повернення окупованих територій буде питанням часу”, – каже історик Грицак.

Інший історик, директор Українського наукового інституту в Гарвардському університеті, Сергій Плохій попереджає, що навіть розвалюючись, імперія може перемогти у війні.

“Якщо імперія розвалюється в умовах війни і конфлітку, який виснажує їхні резерви, країна може формально виграти у війні. Але потім вона не в змозі втримати свою імперію. Але більшість імперій помирає у війні”, – сказав Плохій.

Історик і політолог, директор Інституту світової політики Євген Магда вважає, що Україна отримала останній історичний шанс.

“У 1991 році Україна отримала історичний шанс на будівництво власної держави. У 2022 році ми спільними зусиллями довели, що наша Незалежність НЕ випадкова. І тому якщо ми її втратимо, то незалежної України не буде, мабуть, ще тисячу років”, – сказав він.

Натомість Геннадій Друзенко вважає, що Україні варто запропонувати припинення вогню на існуючій лінії зіткнення, аби не втратити ще більше територій. Він наголошує, що це не означатиме визнання окупованих територій частиною Росії.

“Кожен день активних бойових дій лише збільшує кількість смертей, каліцтв, поламаних доль, зруйнованих будівель та знищених обʼєктів інфраструктури. І тому саме Україна найбільш зацікавлена, аби якнайшвидше припинити руйнацію та кровопролиття.

А якщо ми не бачимо, що може радикально переломити ситуацію на фронті, чи не варто почати формувати реалістичні умови припинення вогню? Аби ця кривава мʼясорубка не перенапружила рештки українських сил, після чого система може просто колапсанути.

Чи означає припинення вогню визнання за Росією окупованих територій? Аж ніяк ні! Чи означає перемогу Росії? Знову ж ні! Це означає тверезе прийняття реалій і стратегічний погляд у майбутнє…”, – каже Друзенко.

Він погоджується, що Росія використає цей час, щоб підготуватися до нової війни. Але зауважує, що і Україна має не сидіти склавши руки.

Коли переговори

Ярослав Грицак припускає, що позицію Києва щодо відмови від переговорів з РФ негласно підтримують західні партнери, бо Україні зараз просто нема з чим сідати за стіл переговорів.

“Це позиція Заходу – Америки і можливо НАТО, не знаю, чи це позиція нашого уряду – перебрати ініціативу війни і зробити так, щоб Україна сіла за стіл переговорів у кращій позиції. Зараз ми цієї сили не маємо. Зараз це тактика на найближчий рік чи кілька”, – пояснив він.

Натомість історик Владлен Мараєв нагадав, що не всі війни обов’язково закінчувалися переговорами. Були і капітуляції, а були і замороження лінії зіткнення.

“Зазвичай час переговорів – це коли обидві сторони розуміють, що не мають змоги якось далі покращити для себе ситуацію на фронті й досягти справді  вирішальних змін. Або навпаки, якщо вважають, що досягли мети, яка їх задовольняє”, – каже історик Мараєв.

Війна в Україні і світ – від ядерної загрози до глобальних геополітичних змін

За словами Ярослава Грицака, російський фактор зараз став загрозою, який може довести світ до апокаліпсису. На його думку, світ входить у десятиліття воєн і наступні роки визначать, яким буде для людства ХХІІ століття.

Історик Сергій Плохій пояснив, що загроза переростання російсько-української війни в світову – це “найбільший головний біль у Вашингтоні”. Це і є головною причиною дозування підтримки Україні.

Експерт Євген Глібовицький вважає, що внаслідок війни в Україні так чи інакше буде змінений світовий лад і відбудуться гігантські зміни.

Наше життя після війни

Євген Глібовицький вважає однією з найбільших проблем повоєнної України. демографічну кризу. Саме тому він закликає не допустити помилок ЄС із міграцією.

Історик Грицак попереджає: українців чекають непрості часи, навіть у разі перемоги.

На його думку, паралель між Росією та Україною – це Греко-Перська війна (500 до н. е. – 449 до н. е.).

“Тоді маленька Греція перемогла персів. Але після цієї перемоги почалася Пелопоннеська війна (431 до н. е. – 404 до н. е, війна між Афінами і Спартою – Ред.), яка стала початком кінця (для греків. – Ред.). Тому перемога може означати дестабілізацію, яка може вилитися у громадянську війну. Я не кажу, що це обов’язково станеться, але про цю загрозу потрібно пам’ятати. Подивіться на наші соціальні мережі: ви вже бачите дискусії. Але після перемоги будуть суперечки, хто більше доклався до перемоги. Або так, як у греків: “Де ти був під час Марафонської битви”. І це є великий ризик. Я маю надію, що ми з цього вийдемо. Готуємося до найгіршого, але працюємо на найкраще”, – розмірковує історик.

Джерело