Лампа

Армія країни-окупанта Росії суттєво уповільнила наступ і знизила інтенсивність бойових дій. Є дві причини цього. Перша полягає в тому, що ворог зазнав величезних втрат особового складу і техніки, насамперед у боях за Бахмут. Друга – путінська армія могла навмисне знизити темп, щоб краще підготуватися до відбиття контрнаступу українських Сил оборони, який неодмінно відбудеться.

Час та напрямки цього наступу напевно вже заплановані Генштабом ЗСУ, але можуть коригуватися залежно від дій противника, постачань західних озброєнь та навіть погоди. Тим часом наразі і Росія, і Україна ведуть боротьбу за те, щоб перехопити ініціативу у війні, а тому можуть розпочати активні дії ще до того, як будуть готові до них на сто відсотків. Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– 15 березня відбулося чергове засідання групи “Рамштайн”. Очільник українського Міноборони Олексій Резніков заявив, що підсумки вселяють оптимізм. Якою є ваша оцінка? Чи дійсно десятий “Рамштайн” був досить успішним?

– Якщо міністр оборони сказав, що в нього це вселяє оптимізм, то, мабуть, ми маємо поділяти його оптимізм. Тому що, окрім публічної частини, яка була озвучена, як я розумію, багато чого робиться непублічно. Якщо подивитися на окремі фрагменти інформації, можна зробити припущення, що, мабуть, на цьому “Рамштайні” домовленості, які були досягнуті на так званому танковому “Рамштайні”, дедалі більше переходять у практичну площину.

– Але ми також розуміємо, що дуже важливим є фактор часу, коли саме будуть надані погоджені озброєння. За вашими оцінками, коли Україна може отримати цей останній пакет допомоги?

– Абсолютно погоджуюсь із вами стосовно того, що дуже важливо, щоб ці озброєння якомога швидше були передані Україні. Але варто зважати на те, що існують об’єктивні фактори, починаючи від технічної готовності тих засобів, які вже передбачені для поставки, й закінчуючи іншими складниками, такими як транспортування, підготовка екіпажів.

Вкрай важливо, щоб українська сторона знала, коли саме і в якій кількості ми зможемо це отримати. Це критично важливо для планування наступних операцій. Якщо вище військове командування України розуміє, що, наприклад, протягом наступних тижнів чи місяців надійдуть 500 танків, це дає значно більшу впевненість і значно більшу обґрунтованість планів, які можна будувати стосовно контрнаступу, його масштабів, глибини і часових меж.

– Щодо контрнаступу – ви знаєте, що наразі озвучуються різні прогнози. Зокрема про те, що ворог не встигне швидко підготуватися до свого чергового потужного наступу, натомість українська армія зможе значно швидше підготуватися до контрнаступу. Який ваш прогноз щодо часових меж – наступу і контрнаступу?

– Дійсно, зараз дуже багато прогнозів як стосовно термінів цього контрнаступу, так і можливих напрямів. Єдине, що, мені здається, може бути достовірним – це те, що контрнаступ має відбутися. Але як час, так і напрями нам невідомі. Очевидно, що вони вже заплановані в Генеральному штабі України. Але, як ми це бачили ще з минулого року, ці плани можуть коригуватися як в один, так і в інший бік, виходячи з тієї ситуації, яка складається на лінії фронту. Насамперед це дії противника, але також й інші фактори – поставки озброєнь, про які ми вже говорили, погодні умови.

Ще один потужний фактор полягає в тому, що кожна із сторін буде намагатися перехопити ініціативу, нав’язати свою волю противнику, щоб наступ відбувався саме на тому напрямку, який є більш сприятливим для завдавання ударів. Цей фактор може спонукати чи українське командування, чи російський генштаб до того, щоб розпочати наступ, навіть якщо не буде стовідсоткової готовності до проведення таких дій.

– Чи могли б ви прокоментувати висновки, яких дійшов американський Інститут вивчення війни? Там заявили про те, що загальний темп операцій окупаційних військ знизився. Експерти називають причини: великі втрати особового складу ворога та військової техніки. Чи дійсно головна проблема ворога саме в цьому? Якщо так, як ви оцінюєте перспективи накопичення резервів путінською армією?

– Так, це одна з головних причин. Втрати, яких зазнала Росія під час безкінечних штурмів, насамперед у районі Бахмута та на інших напрямах, очевидно, вплинули на темпи і на можливості Росії проводити атаки. Водночас не виключено, що зараз РФ може свідомо зменшити інтенсивність бойових дій з метою економії як боєприпасів, так і особового складу, щоб накопичити резерви чи зробити передислокацію тих сил, які зараз залучені вздовж лінії фронту або ж знаходяться в тилу в Росії.

Це може робитися для того, щоб унеможливити успіх українського контрнаступу або вдатися до власних наступальних дій. На мій погляд, тут є щонайменше два таких головних фактори.

– Останнє запитання – щодо майже панічної поведінки родин окупантів в Україні. Зокрема, є інформація про масову втечу родин російських військовослужбовців з окупованої частини Запорізької області. Нещодавно окупанти вивезли з Бердянська свої сім’ї, що залишалися. Неспокійно і в окупованому Криму і навіть у Придністров’ї, звідки також починають тікати родини окупантів. На вашу думку, про що це свідчить? Можливо, вони знають більше, ніж ми з вами? Можливо, перелом у цій війні вже дуже близький?

– Почну з останнього. Об’єктивно навряд чи можна говорити про те, що перелом вже дуже близький. Тому що з усіма проблемами, які має Росія, про які нам повідомляють різні джерела, все одно вона має дуже потужний потенціал, щоб продовжувати цю війну, можливо, без суттєвих успіхів і захоплення нових територій. Але потенціал для ведення позиційної війни в Росії є на місяці і на роки, хоча я б не сказав, що він необмежений.

Що стосується реакції російських військовослужбовців чи членів їхніх сімей, то дійсно є багато повідомлень про такі факти. Наскільки це масове явище – важко сказати. Але, наприклад, подібна ситуація спостерігалася минулого року на території окупованої Херсонщини, коли самі військовослужбовці і члени їхніх родин повірили у пропагандистські слогани, що “Россия здесь навсегда”. Сім’ї приїжджали в Україну як на курорт, як на відпочинок. Тут тобі і море, і фрукти-овочі. Був момент, коли вони дійсно почали тут обживатися.

Але зараз на окупованих територіях материкової України фактично немає точки, яка б не досягалася українськими засобами ураження. Навіть Крим не є безпечним місцем. Тому, думаю, це стимул для них на рівні інстинктів для того, щоб якомога раніше залишити небезпечне місце.

Також відомо, що сухопутний коридор у Крим працює доволі умовно. Є історії про водіїв фур, які змушені зараз їхати через окуповану частину узбережжя Азовського моря, наскільки це довший шлях і наскільки він для них ризикований. Ані Керченський міст, ані керченська переправа нормально не працюють, є загроза, яку розуміють росіяни – історія з Керченським мостом може повторитися.

Джерело