Лампа

Серед тих, хто мужньо тримав оборону Бахмута та зробив там свій останній вдих, – кандидат у майстри спорту зі спортивного туризму Володимир Лавренюк із позивним “Барні”.

Наприкінці 2022-го рішучість молодого командира 2 роти батальйону “Поліська Січ” врятувала життя 80 побратимів. Проте самому герою тепер назавжди 25 років.

Володимир був випускником факультету фізичного виховання та спорту Житомирського державного університету імені Івана Франка, який закінчив із відзнакою.

А необхідні кваліфікаційні вимоги для кандидата у майстри спорту Лавренюк виконав на Кубку України зі спортивного лижного туризму.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії Володимир спочатку добровільно вступив до житомирської територіальної оборони, а потім у березні 2022 року влився до лав ЗСУ.

Виявилося, що “Барні” має талант до військової справи. Лавренюк розпочинав свій бойовий шлях на посаді командира взводу, з яким брав участь у боях з окупантами у найгарячіших точках Донецької та Луганської областей.

Розповідаючи про свій взвод на радіо НВ, Володимир зазначав, що люди зібралися в ньому абсолютно різні: “І меблярі, і ті, хто мали контракти на пів мільйона гривень за об’єкт. Вони все кинули та приїхали у військкомат, прагнули захищати свою Україну. Є молоді хлопці, які були на момент вторгнення за кордоном, і теж покинули роботу з зарплатою 3500–4000 євро і приїхали сюди захищати країну”.

Лавренюк також чесно зізнавався, що у його підпорядкуванні були й дуже мотивовані люди, і ті, хто псував картинку – вони не розуміли, навіщо прийшли служити, та мали пристрасть до алкоголю: “Не знаю, як військкомати їх відбирали. І з ними доводиться боротися”.

А втім, воював взвод “Барні” на совість. Наприклад, тримаючи оборону, вони до останнього залишалися на позиціях під Попасною на Луганщині. Володимир та його побратими забезпечили відхід інших воїнів у безпечну зону на відстані 30 км від практично повністю знищеного РФ міста.

Володимир розповідав, що на Донбасі окупанти воювали вже краще, ніж у перші тижні війни у ​​Київській та Чернігівській областях.

“Вони вигребли сповна у північній частині України і втекли звідти, а на Луганському напрямку заходять вже більше регулярні війська, контрактники, найманці, “вагнер”, чеченці. Там уже бійці, які вміють воювати. Але нічого, теж вигрібають”, – зазначав влітку Лавренюк.

“Барні” з побратимами пройшов запеклі бої за Лисичанськ і був вдячний командирам, які вчасно вивели солдатів із міста та не залишили їх у біді.

Лавренюк вважав, що звільняти втрачені міста Луганської області буде важко, бо там залишилися переважно ті, хто чекав на “русскій мір”. Однак водночас був упевнений, що Україна поверне свої території: “Нічого, буде трохи важче, але ми впораємось із цим”.

“Барні” цінували за сміливі вчинки та відважні рішення, незабаром він став командиром 2 роти батальйону “Поліська Січ”, маючи авторитет та повагу як серед підлеглих, так і серед керівництва.

Володимир отримав контузію та легке поранення на позиціях біля Мідної Руди у Бахмутському районі Донецької області. Але не захотів затримуватись на лікуванні і вже за два дні попросив виписати його, щоб повернутися до своїх бійців.

“Вони йдуть за ним, тому що він завжди думає про особовий склад. Йому всього 24, але всі його слухають, без питань!” – відгукувалися про “Барні” оточуючі.

Найкраще характеризує Лавренюка ситуація, коли під шаленим вогнем сил противника, які переважають, у населеному пункті Весела Долина під уже легендарним Бахмутом він вирішив вивести особовий склад і врятував життя 80 побратимів.

Почалося все з того, що бойовики з ПВК “Вагнер” зуміли пробратися через соняшникове поле та захопити позиції роти Володимира. Але під прикриттям ночі силами роти вдало відбили свої позиції. Барні був викликаний на командний пункт батальйону, коли противник розпочав черговий наступ на позиції роти силами, які значно переважають.

Командування вважало, що забрати людей у ​​такій ситуації буде неможливо. Але “Барні” не збирався відсиджуватися в тилу, поки його побратими були за крок від смерті чи полону: “Якщо я зараз не поїду до своїх людей, то вони всі загинуть”.

Володимир негайно вирушив у те місце, де йшов запеклий бій і вивів побратимів у безпечне місце. Тому, розповідаючи про командира, бійці не втомлювалися повторювати: “Якби не “Барні”, то нас би вже не було”.

Відповідаючи на запитання, як не збожеволіти в гарячих точках, Володимир відповідав: “Я знаю, що на мене вдома чекають батьки та кохана дівчина. І я себе мотивую так, що мені потрібно якнайшвидше закінчити цю війну, щоб повернутися додому живим, цілим, у морально і духовно “тверезому” стані – таким, яким я був. Звичайно, зміни в поведінці є, але я мотивую себе тим, що вдома на мене чекають”.

Проте, на жаль, ані родина, ані кохана не дочекалися свого героя. 8 лютого стало відомо, що Лавренюк загинув під час бойового завдання на Донеччині.

“Світла пам’ять, як шкода, що війна забрала такого, як ти, найкращого. Люблю тебе всім серцем”, – написала наречена захисника Оксана Сладковська.