Одна моя знайома, колишня, з початку вiйни сиділа в Одесі і нікуди їхати не збиралася. Хоча в неї малі діти. На питання друзів відповідала…
Подаємо мовою оригіналу:
Одна моя знайома, колишня, з початку війни сиділа в Одесі і нікуди їхати не збиралася. Хоча в неї малі діти. На питання друзів відповідала: “Да зачем отсюда ехать, тут же тихо”.
Потім, коли в квітні в Одесу прилетіло, загинули люди, друзі спитали її, може вже час. А вона сказала: “Да зачем? Еще пару таких ударов и будут тут те, кто нам подходит”.
Так, матері малих дітей “подходят” ті, хто вбиває у власній хаті таку ж маму з немовлям, як вона сама. І не десь там далеко, а на сусідній вулиці. Це до питання, як же ж росіяни не розуміють, що тут вбивають простих людей, а не якихось міфічних бандерівців. Все вони розуміють. Їм “подходит”.
Але потім вона все ж поїхала. Чкурнула за кордон разом з дітьми і чоловіком, вертатися не збирається. Мабуть, довелося їм визнати, що тих, хто їм “подходит”, таки не буде. Тепер вони будуть корчити з себе нещасних біженців, вимагати усіх можливих пільг і допомог та десь прилаштують свої дупи в теплі і тиші.
І що характерно, ніхто не ходитиме до цієї колишньої одеситки в коментарі і не казатиме суворо: нащо ви там сидите за кордоном, вертайтеся! А якщо навіть хтось спитає, розмова буде коротка. Відправить нафуй та й по всьому.
Натомість люди ходять і ходять в коментарі до тих, у кого в Україні розбомблені домівки. До тих, у кого чоловіки пішли до інших жінок, поки дружина з дітьми в евакуації (думаєте, такого мало?).
До тих, у кого чоловіки загинули. До тих, для кого зараз нема в Україні роботи і не буде найближчим часом (так, волонтером кожен може бути, а жити тим часом на що?). До тих, хто втік від війни вдруге, спочатку втратив все в 2014, а тепер втратив все ще раз. До тих, кому нема куди вертатися.
Ходить і ходить до них поліція примусового повернення в Україну, заглядає їм в очі прискіпливо, колупає їхні рани… От вони мають зараз все кинути і вам доповісти, чому вони не вертаються.
Щоб що? Ви їм роботу дасте? Вдома у себе оселите? Про дітей їхніх подбаєте? Чи ні, ви просто на хвилинку почешете своє его, що от, ви не такі, ви патріоти, бо в Україні, а вони зрадники, бо не вертаються…
Пишу це з Києва. За кордон не їхала і не збираюся. Але чесно, від цих примахувань до поїхавших “чому не вертаєтесь” вже нудить навіть мене. Уявляю, як нудить тих, хто поїхав. І хто абсолютно не мусить нікому нічого пояснювати і ніяк виправдовуватися.
Не з тими воюють коментатори у фейсбуці. Не з тими, хто в чомусь винен, а з тими, хто вразливий і не випише триндюлів.
Comments (0)