Щoсь давно ми не говоpили про “щаcливе життя” в “найкpащій кpаїні cвіту” – СPСP… Знaєте, хтo це?…
Подаємо мовою оригіналу:
Привіт, мої любі друзі та недруги.
Щось давно ми не говорили про “щасливе життя” в “найкращій країні світу” – СРСР, куди нас так вперто тягне москва. А раз тягне – треба пручатися.
Тож вмощуйтеся зручніше.
Знаєте, хто це? Вихідець з України Іван Никифорович Худенко ще в часи Хрущова отримав під керівництво радгосп “Ілійський” (Казахстан) і ввів в ньому за дозволу вищого керівницва в якості експерименту… капіталістичні принципи роботи, або т. з. “безнарядно-ланкову” систему оплати праці.
Через 2 роки з 800 працівників радгоспу залишилося 80, зі 110 управлінців – двоє. Звільнених за ненадобністю співробітників госпрозрахунковий радгосп посадив на “соціальну допомогу” – 30 рублів на місяць. Їх платили аби лише ці люди на роботу не ходили.
При цому валовий збір зерна зріс утричі, а на 1 працівника – у двадцять(1) разів. За рахунок цього зарплата працівників була вищою у 3-4 разі від середньої по радгоспах СРСР притому що грошей на це йшоло утричі менше ніж раніше.
Про талановитого українського економіста було знято документальний фільм “Людина на землі”, який переглянув уже Леонід Брежнєв і виніс вердикт “Ця справа є передчасною”.
У 1969 році Худенко добився нового експеримнту. В голому степу, “з нуля” було створено невелике “Дослідне господарство з виробництва травяного борошна “Акчі”. Але вже у 1970 році експеримент було розгоромлено. По-варварськи. Їз залученням міліцейських підрозділів. Чим не догодили?
Причин тому було багато. По-перше, було підразовано, що в разі переходу в СРСР колгоспів і радгоспів на систему Худенка треба було з 40 мільйонів задіяних у сільському господарстві 33 мільйони звільнити. Куди таку прорву людей діти.? На 30 рублів посадити?
Була й інша причина. У Худенка працівники отримували дуже гарні гроші й мали чудові умови життя.
І от, приїхав в “Акчі” друг Брежнєва, міністр сільського господарства Казахської РСР Михайло
Рогінець. Побачивши чудові котеджі з електроплитами та сучасну інфраструктуру, почав кричати: “В палацах жити захотіли? Не по чину берете!”
На заперечення, мовляв, в країні будується комунізм, за якого всі працюватимуть за здібностями, а отримуватимуть за потребами, комуністичний чиновник відрізав: “Але потреби будуть різні. В мене – одні, а у вас – інші”.
Інший високий чин з міністерства додав: у вас тракорист отримує 360 рублів, це більше, ніж завідувач відділом в нашому міністерстві. Де ж тут справедливість?!”
І це реальна іситорія, я, друзі, нічого не вигадав. Вигадати можна було б і сумнішу історію.
А Івана Никифоровича посадили. 28 серпня 1973 року Алма-Атинський міський суд визнав Худенка та його заступника Владислава Філатова винними у замаху на розкрадання державного або громадського майна в особливо великих розмірах, а також у самовільному привласненні звання або влади посадової особи та підробці документів та засудив Худенка до 6 років, а Філатова — до 4 років позбавлення волі.
12 листопада 1974 року Іван Никифорович Худенко помер у тюремній лікарні. Йому було 57 років. До останнього він сподівався, що то помилка, що розберуться у його невинуватості. Наївний, він так і не зрозумів, що його посадили спе-ці-аль-но.
А у ті котеджі, що залишилися після знищення “Акчі” заселилося районне патрійне начальство…
Ахкукуюстрану…
Comments (0)