Лампа

Подаємо мовою оригіналу:

Sergii Ivanov

Згадав дуже луганську історію. Колись я попшикав свої замшеві черевики водовідштовхуючим спреєм і виставив біля дверей на сходову клітку, щоб хімозний запах трохи вивітрився. У під’їзді завжди були сильні протяги, оскільки скло у вікнах послідовно знищували невідомі небайдужі луганчани.

Коли за 5 хвилин я вийшов забрати їх і побачив, що черевики зникли. Так, їх вкрали за неповні 5 хвилин часу.

Пізніше з’ясувалося, що це зробила сусідка – «божа кульбабка» з квартири навпроти. Благообразна, привітна пенсіонерка просто забрала чуже майно і подарувала своєму екзистенційно занепалому сину.

Коли я спитав її, чи не бачила вона мої черевики, вона навіть не намагалася щось приховати і з гордістю визнала факт привласнення. На моє питання, навіщо вона це зробила, бабця дала суто луганську відповідь: «На них же не написано, что они ваши».

Я спробував дискутувати, зауваживши, що також на них не було написано, що вони – її, але логіка моїх доводів була знищена фразою: «Ну все уже. Нет их». І в цей момент на всіх рівнях сприйняття я відчув просто вселенську приреченість цього місця до небуття.

Ця фраза ідеально концептуалізує майбутнє Луганська. Територія, безумовно, повернеться під контроль України. Проте Луганська не буде – ані фазично, ні топонімічно.

І кожен, хто раптом вирішить посумувати через це, має почути у відповідь: «Ну все вже. Нема його».