Лампа

То я – українська гнида? За словами Н.Мосейчук – виходить, що так 🤔 І за що мене отак обізвали?..

Розповім вам одну історію зі свого життя.

Бердянськ. 2003 рік. Ми з чоловіком приїхали відпочивати. Телефонів мобільних ще тоді майже не було (і як ми жили? 😱). Єдиним зв’язком із домом – був дзвінок з Укрпошти, з такої невеличкої телефонної будки, кожна з яких мала свій номер. Переговори з людиною на іншому кінці дроту були можливими лише після “дозволу” оператора.

До цієї поважної особи на Укрпошті завше вибудовувалася чималенька черга. І ця особа (а це переважно була тітонька) з дуже діловим і гордовитим виглядом “відправляла” клієнта у той чи інший номер кабінки. Отож, вистоявшись у довжелезній черзі, підходжу до тітоньки і дуже чемно прошу:

“Добрий день! З’єднайте мене , будь ласка, зі Львовом”. У відповідь – тітонька з таким же поважним виглядом …. навіть на мене не глянула… “Слєдующій!” Дядечко позаду мене зробив замовлення. А я помаленьку починаю офігівати… “Вибачте, чи є вільна кабінка, щоб поговорити зі Львовом?” “Слєдующій!” Мене починає потроху накривати, але в силу своєї вихованості та толерантності я озвучила свою потребу втретє, правда вже набагато голосніше і без культурних слів.

І тут почалось! До того ж зі сторони і працівників, і відвідувачів. “Панаєхалі тут! Гаваріть нармальна нє могут! Я нічєво нє панімаю!”… І багато подібного, чого я вже майже не чула, бо у вухах дзвеніло від обурення, від несправедливості, від приниження…
***

Таких історій у моєму житті було, на жаль, чимало. Я впевнена, що багато хто з вас згадає подібні історії і з власного життя.

То яку мову в нашій державі насправді “притісняли”? А чому в минулому: ще й досі чую неодноразові випадки, коли просять переходити на російську, бо “нє панімают”.

То чому я маю бути толерантною до людей, які ніколи не були толерантними до мене? Та навіть не про особисті почуття зараз іде мова! Питання в іншому. Яким чином наша толерантність допомогла рускоязичним вивчити українську мову? А чи допоможе? На моє переконання – ні!

Бо для вивчення української потрібна виключно власна воля кожного, хто вважає себе українцем! І не треба мені дорікати, що я в Україні хочу чути УКРАЇНСЬКУ мову! Хочу читати дописи в публічних просторах українською. Хочу купувати предмети вжитку в інтернет-магазинах з україномовним інтерфейсом.

Хочу, щоб мої діти спілкувалися з друзями і споживали україномовний інтернет-контент.

Хіба це не нормально?

Хіба за це треба обзивати?

Мова – дуже на часі! Особливо, враховуючи, що першопричиною війни росії з Україною був захист “рускагаварящіх”

Roksolana Labay