“4.45 ранку. Потяг прибув з випередженням графіка. Метро ще зачинене та й комендантська година, таксі загне зашкварну ціну, але сидіти й чекати не хочеться… Виходжу з залізничного вокзалу в ранковий, ще сонний Київ. У будівлі вокзалу тепло й людно – надворі, на Привокзальній площі, ще горять ліхтарі, свіжо й порожньо. Зате рій дядьків-таксистів тут як тут: – Дєвушка, таксі! Дєвушка, дєвушка, таксі! Таксі, дєвушка!…”
Мовою оригіналу:
4.45 ранку.
Потяг прибув з випередженням графіка. Метро ще зачинене та й комендантська година, таксі загне зашкварну ціну, але сидіти й чекати не хочеться…
Виходжу з залізничного вокзалу в ранковий, ще сонний Київ. У будівлі вокзалу тепло й людно – надворі, на Привокзальній площі, ще горять ліхтарі, свіжо й порожньо.
Зате рій дядьків-таксистів тут як тут:
– Дєвушка, таксі! Дєвушка, дєвушка, таксі! Таксі, дєвушка!
– «Дєвушка» – в москві! – кажу до них ніби й неголосно, але в ранковій тиші лунає виразно. – У Києві – пані!
Рій підтоптаних таксистів повертає за мною голову, проводжаючи поглядом. У цей момент по мене під’їжджає тесла.
– Доброго ранку, пані! – з тесли виходить красень-юнак.
– Вам допомогти, пані?
– Сідайте, пані.
– Не поспішайте, пані, все добре!
Я не знаю чому, але таксисти й досі дивляться. Усвідомлюю, що картинка кіношна і для її повноти от напрошується тицьнути «фак» тим «ізвозчікам».
Не тицьнула, я ж пані. Сипнула крижаним холодом.
Ну це ж треба, «дєвушка». Чорти вам у печінку! Та скільки ж можна?! Ви ж візитівка української столиці! Всраною мітлою треба тих «ямщіков» звідти гнати, щоб аж лапті погубили.
П.с. Ціна в теслі вполовину дешевша, ніж у совкових здирників, позавантажуйте собі додатки.
Comments (0)