Лампа

В українській мові рослини мають свої назви.

Хоча трапляється, що нам відома лише суржикова, калькована назва.

Як українською сказати “георгін”?

З серпня до перших заморозків на клумбах тішать око квіти, які багато хто знає під назвою – “георгіни”. Це улюблена квітка осінніх букетів. А різноманітність кольорів та форм робить їх королевами клумб.

Назва квітки походить від прізвища петербурзького ботаніка академіка Іоана Георгі (Georgi), який почав розводити та створювати нові сорти квітки й цю назву дали у 1801 році.

Ця назва квітки майже в усіх слов’янських мовах має подібне звучання, до вимови імені Георгій:

російська – георги́н, георги́на,
польська – georgin,
чеська – jiřina,
словацька – georgína,
болгарська – герги́на,
молдавська – ѓургина, георги́на,
хорватська – георги́на.

Втім, в українській мові існує інша назва квітки – жоржини.

Саме так, назва цієї квітки перекладається і вона зафіксована як літературна.

Ймовірно, українська звукова форма виникла під впливом імені Жорж.

Зорі вночі, як жоржини (Терень Масенко).

До нього [Олександра Петровича] тягнуться освітлені місяцем пишні червоні жоржини. (Михайло Стельмах).

Після того якось, на Маковія, Тося подала йому квітку-жоржину (Юрій Смолич).

Ботанічна назва рослини – Dahlia coccinea, так їх назвав голова Мадридського ботанічного саду Антоніо Хосе Каванільєс у 1791 році. Теж на честь від шведського ботаніка Анатоля Даля.

Тому, якщо ви почуєте іншу назву – далія, це про ту ж саму квітку і ця назва відома в Західній Європі.

Зрештою, чимало квітів в Україні мають інші назви ніж в російській мові, а ще мають діалектичні назви, як от ще одна осіння красуня – гладіолус.

Цікаві факти про жоржини, знаєте їх?

Батьківщиною жоржини є Мексика. Де індіанці ці квіти цінували і за красу, і за практичність – трубчаті стебла, і споживали в їжу бульби. А її поширення квітки в Європі – ціла детективна історія, як розповідає ресурс Вікіпедія.

До Мадриду з Мексики насінини надіслав Ніколя Жозеф Тьєрі де Менонвіль, що був відряджений для збору кашенілі. Вони були висаджені і розквітли в жовтні 1789 року. Довгий час їх вирощували лише в ботанічному саду та в королівському дворі.

Згодом, квіти з’явилися у Франції, іспанці звинуватили французів у крадіжці. І квітка почала поширюватися Європою та з’являються нові сорти.

Втім на початку ХІХ століття жоржини почали гинути, і за дикоросами до Південної Америки відправили експедицію, щоб провести схрещування з ними.

Честь знахідки належить Олександру Гумбольдту та Еме Бонплану: п’ять років вони мандрували Америкою, побувавши в Венесуелі, Чилі, Колумбії, Перу, Бразилії, на Кубі, у США і лише в горах Мексики їх вдалося віднайти.

У XIX столітті Європа пережила навіть “жоржинову лихоманку”. Ціни як на зрізані квіти, так і на бульби були настільки дорогі, що виникали легенди про те, як бідні садівники ставали мільйонерами.

Сьогодні нараховують понад 15 тисяч сортів, які класифікують за формою квітки, кольором, розміром та висотою рослини. Основні групи включають:

яктусові (загострені пелюстки),
помпоновідні (круглі, щільні),
півонієподібні (махрові, з плоскими пелюстками),
декоративні (різні форми),
прості (схожі на ромашку),
кулясті (набиті, схожі на кулю),
анемоноподібні,
оторочені,
комірцеві.
Єдиного кольору жоржин, якого ще не домоглися селекціонери – це синій.

Джерело