Лампа

Космічні війська, які будуть створені в Україні протягом найближчих тижнів, посилюватимуть оборону країни.

Раннє виявлення загроз, захищені канали зв’язку, цілодобовий моніторинг пусків ракет, пересування техніки та роботи засобів РЕБ дадуть можливість виявляти ворожі атаки ще на старті й передавати точні цілевказівки у режимі реального часу.

Власні супутники зв’язку зменшать залежність від комерційних сервісів на кшталт Starlink і зовнішньополітичних чинників.

Остання масштабна атака країни-агресора росії на Україну 28 вересня продемонструвала, що ворог ламає стару модель атак хвилями.

Відповіддю має бути створення нової архітектури ППО України.

Йдеться про багатошарову систему, нижній шар якої включає ПЗРК, зенітну артилерію і локальні РЛС для виявлення дронів, середній опікується перехопленням крилатих ракет та авіації за допомогою систем середньої дальності.

Верхній шар призначений для протидії балістичним загрозам та містить системи, здатні працювати у режимі швидкого перехоплення на далекій відстані.

За умов створення такої системи в Україні йтиметься не лише про перехоплення ворожих цілей у повітрі, але й про руйнування самої логіки їхнього застосування.

Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив авіаексперт Анатолій Храпчинський.

– До кінця 2025 року в Україні будуть створені Космічні війська. Якою буде сфера їхньої відповідальності? Які саме завдання вони можуть вирішувати?

– Почнемо з уже наявних проблем: брак власних розвідувальних даних, обмежені можливості стабільного супутникового зв’язку, відсутність повноцінної інфраструктури спостереження. Космос сьогодні – це пряма складова оборони, бо величезна кількість сучасних систем працює саме на орбіті.

Створення таких військ дає шанс у перспективі закрити ці прогалини, отримувати власні розвідувальні знімки, захищати й розвивати супутникові канали звʼязку, інтегрувати космічні сервіси у ППО й управління військами. У нас для цього є непоганий фундамент, той самий “Південмаш”, який колись регулярно виводив ракети у космос, ще є залишки наукових шкіл і технічних кадрів, які треба відцифрувати та передати молоді. Питання лише у тому, щоб правильно використати ці можливості й закріпити їх у військовому форматі.

– Як я розумію, йдеться також чи насамперед про забезпечення більш потужної протиповітряної оборони країни?

– Так, космічна складова безпосередньо підсилює ППО. Супутникова розвідка дає змогу виявляти райони пусків, попереджати про старт ракет і навіть відстежувати їхній політ у режимі реального часу. Це критично для своєчасного реагування і роботи наших систем протиповітряної та протиракетної оборони.

Але варто розуміти й інше: космос – це завжди дуже дорого. Якщо держава сьогодні ухвалює рішення про створення Космічних військ, це не означає, що вже завтра ми матимемо власну орбітальну групу і миттєвий доступ до власних супутникових даних. Це тривалий процес, що потребує великих інвестицій і системної роботи, від запусків апаратів до побудови наземної інфраструктури та кадрів.

– Дійсно, космос – справа дорога, але у нас є наші західні партнери. Я думаю, що вони також зацікавлені в тому, щоб ми розвивали цей напрям. Наприклад, це мало б особливе значення для тих країн Європи, які зараз потерпають від численних провокацій Росії.

– Західні партнери, безумовно, зацікавлені в тому, щоб ми розвивали космічний напрям, це посилює і нашу, і їхню безпеку. Але треба чесно розділяти завдання. Якщо йдеться про провокаційні зальоти російської тактичної авіації, то для цього необов’язково мати космічні радари. Достатньо класичних наземних РЛС, які й так бачать такі цілі. Натомість космос дає інші можливості: збір інформації про роботу російських засобів РЕБ, моніторинг пересування техніки, контроль частот і сигналів. Це радше постійні точкові безпекові дії.

Пригадаймо, як на початку року ми не раз стикалися з обмеженнями у доступі до розвідданих від США та окремих європейських партнерів, були й політичні, і технічні збої в роботі Starlink. Саме тому потрібна окрема, чітко вибудована структура, яка централізує весь космічний напрям. Умовно кажучи, під кожен великий проєкт має бути свій менеджер, а під усю сферу – єдиний центр ухвалення рішень. Створення Космічних сил – це інструмент, який дасть можливість системно працювати з космосом і перестати залежати від чиїхось політичних настроїв.

– Нині йдеться про суто формальне рішення щодо створення певної структури, але, як я розумію, окремі елементи Космічних військ вже є в Україні. Чи могли б ви їх перерахувати?

– В Україні вже є низка елементів, які можуть стати основою майбутніх Космічних військ. Це насамперед Національний центр управління та випробувань космічних засобів, що відповідає за контроль польотів і моніторинг об’єктів на орбіті, а також новостворене Управління космічної політики Міноборони, яке координує розвиток супутникового зв’язку й розвідки.

Працює державний оператор “Укркосмос”, що забезпечує супутниковий зв’язок і передачу даних. Завдяки донатам громадян Україна отримала доступ до розвідувального супутника ICEYE. Усе це поки не сформовано в єдиний військовий рід і не має власних одиниць на орбіті, але вже виконує розвідувальні й комунікаційні функції, які згодом можна інтегрувати в Космічні війська.

– Які ключові елементи Космічних військ мають бути присутні?

– Насамперед треба розуміти: космос завжди дорогий і необов’язково означає лише “зброю на орбіті”. Це передусім демонстрація спроможності країни будувати власну інфраструктуру зв’язку, розвідки й наукових рішень. Для України першочерговим є створення системи супутникового зв’язку, власних каналів для військових і державних комунікацій, які не залежать від політичних рішень чи комерційних сервісів на кшталт Starlink.

Другий критично важливий елемент – це орбітальна розвідка, тобто оптико-електронні та радіолокаційні супутники спостереження. Радари з синтетичною апертурою можна виводити на орбіту й отримувати високоякісні знімки навіть за суцільної хмарності або вночі, що дає можливість відстежувати пуски ракет, переміщення техніки та роботу ворожих засобів РЕБ у будь-яку погоду.

Третій напрям – космічний моніторинг та раннє попередження: контроль об’єктів на орбіті, попередження про ракети чи потенційні загрози з космосу. Окремо стоїть завдання захисту та стійкості власних апаратів шифрування каналів, протидія глушінню, швидке резервування. Усе це не лише “військовий космос”, а й комплексна інфраструктура, без якої сучасна армія не може ефективно воювати й планувати операції.

– Країна-агресор росія має “Воздушно-космические силы”. Це те саме, що ми збираємося створити в Україні, чи все ж таки тут є відмінність?

– У Росії “Воздушно-космические силы” (ВКС) – це гібридна структура, яка об’єднує авіацію, протиповітряну й протиракетну оборону, а також елементи космічного контролю в одному командуванні. Тобто там під одним дахом і винищувачі, і ракетні війська ППО, і центри управління супутниками.

Український підхід інший. Ми вже маємо Повітряні сили, які виконують подвійні функції, авіація плюс протиповітряна оборона, і вони залишаються окремим родом військ. Космічні війська, що плануються, будуть самостійною структурою на кшталт U.S. Space Force або аналогів у Франції, Японії чи Великій Британії. Це означає окремий штаб, спеціалізовані кадри й бюджет, а головне – це інший фокус, не об’єднана авіація, а саме розвиток супутникового зв’язку, орбітальної розвідки, космічного моніторингу й захисту власних апаратів. Тобто ми йдемо шляхом розмежування, де авіація й ППО залишаються у Повітряних силах, а космос отримує власну вертикаль управління.

– 28 вересня ворог здійснив наймасштабнішу атаку на Україну за останній рік. Коли таке трапляється, знову і знову постає питання: як посилити нашу ППО? Зокрема, як захистити Україну від балістики?

– 28 вересня росіяни зіграли не в масу, а в щільність і синхронізацію з одночасним пуском “Шахедів” і ракет з основним навантаженням на Київ і кількома відволікаючими точками. Це ламає стару модель атак хвилями і вимагає нової архітектури ППО, про яку я говорю вже протягом тривалого часу.

Перше – це розосередження та мобільність, мережа мобільних вогневих груп та стаціонарні вузли перехоплення, між якими ми “пасемо” цілі засобами РЕБ, відводячи їх від міст у підготовлені коридори перехоплення.

Друге – це багатошарова інтегрована оборона. Нижній шар – зенітна артилерія ПЗРК СPU з РЛС ближньої дії проти БпЛА і крилатих ракет на малій висоті, середній шар – IRIS-T SLM або NASAMS по крилатих ракетах і авіації. Верхній шар – Patriot PAC-3 MSE, THAAD або SAMP-T Aster 30 як єдиний реально дієвий інструмент проти балістики.

Третє – сенсори й наведення, максимальна інтеграція даних РЛС пасивної і активної радіолокації, пасивних датчиків, звукових та візуальних, а також космічних чи авіаплатформ партнерів для раннього попередження та режиму shoot look shoot по балістиці. Не все одразу, а розумні повторні пуски за результатом супроводу.

Четверте – економіка перехоплення. На велику кількість дешевих засобів ураження відповідаємо не дорогими ракетами, а дешевшими засобами: дрони-перехоплювачі, лазерна та імпульсна зброя, щоб зняти навантаження з дорогих систем.

П’яте – логістика і живучість, швидка перезарядка, резервні позиції, макети рознесення вузлів управління і зв’язку, щоб одночасні удари не глушили нам командування.

Підсумок простий: проти балістики працюють лише ті системи, що для цього створені, – Patriot, THAAD або SAMP-T. Усе інше має звільнити їм руки, “пастухи” з РЕБ – дрони-перехоплювачі, артилерія ближнього бою і грамотна сітка сенсорів. Це і є шлях, як переживати такі щільні ночі з меншими втратами.

– Що, окрім грошей, потрібно, щоб ця система була створена?

– Передусім потрібне стратегічне бачення. Ми маємо дивитися не лише на те, що ворог застосовує зараз, а й на те, як його озброєння еволюціонує. Здавалося б, дрібниця – поява модемів, прикручених скотчем до крила “Шахеда”, але це вже сигнал, що противник використовує мобільний зв’язок для трекінгу або передачі даних, а значить, може змінювати польотне завдання в реальному часі і надалі це буде вже інтегрована система.

Щоб протидіяти такій динаміці, потрібен інструмент випередження, який я називаю інженерною ставкою. Це місце, де загрози прораховують наперед і формують технічні рішення ще до того, як ворог запустить їх у серію. Це має бути інституція, яка збирає дані з усіх джерел, проводить аналітику, прогнозує наступні кроки противника і перетворює це на конкретні технічні завдання для розробників. Лише поєднання такої аналітики з фінансуванням дасть змогу будувати оборону, яка випереджає загрози, а не наздоганяє їх.

– Чи вважаєте ви, що за дотримання усіх умов, про які ви зараз згадали, ми можемо колись побачити ситуацію, коли жоден засіб ураження РФ не досягне своєї цілі в Україні?

– Моє бачення захисту не зводиться лише до перехоплення цілей у повітрі, а до того, щоб зламати саму логіку їхнього застосування. Ідея назви “стіна дронів” виникла саме з цього: створити таку систему, щоб жоден дрон не міг навіть наблизитися до території ЄС.

Україні потрібна своя “стіна” вздовж лінії бойового зіткнення, але не просто ланцюг радарів чи батарей, а комплекс рішень, які роблять атаки економічно й технічно безглуздими, від багатошарової ППО й мобільних груп до засобів РЕБ, космічної розвідки, системи аналізу та швидкого виробництва дешевих перехоплювачів.

Коли ми це побачимо? Тоді, коли перестанемо жити короткими циклами у два-три тижні в очікуванні Taurus KEPD 350 чи Tomahawk, й почнемо діяти зі стратегічним плануванням, де кожне інженерне рішення підпорядковане довгостроковій меті зробити удари противника непридатними ще на етапі задуму.

Джерело