Лампа

Тетяна Дубровська Будва, Чорногорія.

Пам’ятаєте росіян у вишиванках в Чорногорії? Здається історія має продовження, хоча може це й не вони.

Наші колеги, подивившись мої замітки по рекламному туру і надихнувшись фотознімками і ціною, вирішили, що тиждень на морі їм не завадить і поїхали в Будву.

І там на терасі одного з ресторанчиків на березі моря випадково підслухали голосну розмову, між російськомовними людьми на поверх тераси нижче.

Упітанний хлопець з рижою бородою розповідає компанії, а другий, з кривими зубами, постійно додає свої враження:

– Ми с Аліком іногда адєвалі вишитиє сарочкі па-пріколу, тіпа украінци. Тут ім паддєржка і нам часто дарілі сок, воду ілі целоє блюдо в кафе – удобно оч. Виучілі атвєт “Слава Украінє – Гєроям Слава!” і нормально било.

– Пака к нам прямо на пляже нє падашла бандеравка!
– Огромная, сильная, ясно било, что хук с права і нас нє сабєрут па камням.
– Гаваріт: “Слава Украінє!” А ми такіє: “гєроям слава”, тіхонько і бєжим..
– А ана нам: “ви с Украіни?” Ну ми прізналісь, что с расіі.. Но там бєз варіантов – ана мовой так шпаріла, что сразу б раскусіла.
– Да, думаю ана украінская спартсмєнка-тяжелавєс!
– Ага, а голос такой тонєнькій-тонєнькій, а сама – гора! Навєрна протеінов пєрєпіла. Мишци прямо стальниє!
– Била би удачка ілі спінінг, ана б нас на остров святого Никалая закінула, огонь-бабіща!
– Єлє уползлі от нєйо. Больше нє одєваєм вишиванкі еті. Думалі тут нєт украінцев, а оні єздят сюда і такіє наглиє, сільниє.
– Каратєлі, йопта.
– О, точняк, забил ета слова, трі дня вспамінал. Каратєль – точна! Єслі б нє люді – витянула б із нас кішкі і наматала б на кулак. А кулак как голова!
– Да.. Страшниє ані. Я всєгда думал украінкі красівиє, но ета.. Нікагда нє забуду.
– Нікагда…

Чокаються пивом, випивають, дивляться на море…

Дівчатка весь вечір ржуть, думають, що це розповідь про мене )))

Мова має значення. І робить нас вищими, сильнішими, страшнішими в очах ворогів.

Так що раночку вам, від каратєля ))

Переможемо!

А це передісторія: Budva, Будва, Чорногорія ·

Ми закінчили обзор готелів, йду набережною і бачу раптом чоловіків у вишиванках. Здивована.

Пароль знають. Виявились з Пітера. Відсиджуються тут з жовтня. Кажуть, що не спілкуються з росіянськими родичами, не підтримують війну, не планують вертатись на росію, в шоці від того, що відбувається.

Говорять зі мною українською, бо в них бабусі були українками. Кажуть, що спілкуються тут тусовкою всі разом і українці і росіяни, що тут нема тих, хто це все підтримує, лише серби войовничі, підтримують війну.

Я кажу як тригерить мене рашистська мова, як боляче все, що відбувається в моїй країні, як багато загиблих і знедолених, як мій син отримав поранення, скільки поховав друзів, і як я за 1 ніч стала повністю сивою, як ми вперше сьогодні спали в безпеці, не перевіряючи новин і повідомлень про ракети і обстріли.
Вони наче адекватні і розуміють/співчувають.

А потім я чомусь кажу, що тих хто підтримує на росії війну ми називаємо рашистами, а інших росіянами. Ми прощаємось, я йду по променаду, вони поряд біля моря і я чую, як один каже іншому:
– Странно ето всьо, вот ми вродє і протів войни, і нє паддєрживаєм нашу власть, і тусім с укрАінцамі, но она назвала нас рашистамі і я готов єйо убіть!
– Да, і нє говорі, еті украінци – правакатори, что с німі нє так??!!

Джерело