Лампа

Орбана «б’ють методами Орбана»?

Чого зумів досягти прем’єр Угорщини і що йому може загрожувати.

Разом із закінченням 2024 року закінчиться й головування Угорщини в Європейському союзі.

Це символічна, але вагома для кожної європейської країни роль.

Що вона принесла Будапешту?

Як трансформувалося ставлення до Угорщини в ЄС через заяви і дії прем’єр-міністра Віктора Орбана?

Із одного боку, 2024 рік може здатися успішним для Віктора Орбана та його команди.

Тут і головування Угорщини в ЄС, і виграшна ставка на перемогу Дональда Трампа, і цитованість у світі завдяки «мирним ініціативам».

Але з іншого боку, цей рік можна вважати роком втрачених можливостей, які цілком можуть перерости в системну кризу, що приведе Орбана до втрати влади вже на початку 2026 року.

Адже головування Угорщини в ЄС не дало жодних конкретних результатів, навіть саміт Європейської політичної спільноти в Будапешті не приніс нових вагомих змін чи рішень.

Вибори до Європейського парламенту, а потім і розподіл ключових посад та сфер впливу в ЄС також чітко продемонстрували слабкість Орбана.

Так, угорський прем’єр-міністр усе ще вміє бути гучним і видимим, але реальних важелів впливу у нього обмаль.

Пафосних заяв багато, а реальних результатів і вирішених проблем обмаль – здається, саме так виглядає (гео)політичний пшик.

Орбан і Трамп

Є сумніви навіть щодо того, що навіть обрання Дональда Трампа, з яким Орбан демонструє тісні відносини, суттєво не посилить позиції угорського прем’єра. Чому?

Бо якщо Трамп візьме курс на самоізоляцію США від європейських проблем, то і голосом його «друга» Віктора Орбана у Брюсселі публічно нехтуватимуть.

Якщо ж адміністрація Трампа залишиться прихильною стратегічній співпраці з ЄС, то в Євросоюзі є обрана влада і вона зможе ефективно співпрацювати з Вашингтоном без посередництва Будапешта.

Обрання Трампа гіпотетично може прислужитися Орбану для консолідації навколо своєї фігури європейських правих і популістів, але й тут ситуація не безхмарна.

По-перше, ми живемо в часи, коли конкуренція на полі популістів надзвичайно висока, і на континенті є сили, які готові боротися за те, щоб очолити цей рух.

По-друге, ситуація в самій Угорщині наразі складається так, що Віктор Орбан може втратити владу вже на наступних виборах навесні 2026 року.

А хитка позиція завжди ставить під питання збереження, а тим більше нарощування підтримки.

Так, усі останні соціологічні опитування в Угорщині доводять, що політична сила Петера Мадяра «Тиса» системно зростає і поступово витісняє «Фідес» на другу позицію.

Парадоксом можна вважати те, що за методами й риторикою «Тису» не можна вважати протилежністю політичної сили Орбана.

Радше навпаки: Петер Мадяр б’є «Фідес» його ж методами. Популізмом, невизначеною риторикою в стилі «за все хороше, але без Орбана», грою на дражливих соціальних питаннях.

Загалом ця ситуація відкриває Україні простір для маневру.

З одного боку, ймовірно, Орбан і надалі працюватиме проти України, блокуватиме євроатлантичну інтеграцію та буде всіляко підтримувати ідею капітуляції Києва для відродження «взаємовигідної» співпраці з росією.

З іншого боку, 2025 рік цілком ймовірно стане останнім роком для Орбана і «Фідесу» у владі, тому Україна може скористатися прикладом Орбана і почати свою гру на випередження.

Адже Віктор Орбан знав, що гіршими його стосунки з адміністрацією Байдена вже не стануть, тому відкрито й гучно підтримував Трампа, бажав йому перемоги і навіть їздив у гості до Флориди, ігноруючи робочі зустрічі у Вашингтоні.

То чому б Україні вже тепер, за рік до потенційної поразки Орбана, не почати вибудовувати стосунки з його опонентом Петером Мадяром?

Зробити ставку на опозицію, запустити комунікацію через новопризначеного посла, потім на парламентському рівні, а згодом і через позитивні сигнали з Банкової.

Промовисто показати, що Україна налаштована на конструктивний діалог і швидке вирішення наболілих питань, але вже з наступною владою.

У цій грі втрачати нічого, бо рівень токсичності Віктора Орбана в українському питанні вже давно перейшов усі червоні лінії.

Натомість Віктору Орбану є що втрачати, бо гра України може продемонструвати і всередині самої Угорщини, що політичний вплив лідера «Фідеса» маргіналізувався і веде країну до ізоляції та занепаду.

Час покаже наскільки Орбан нашкодив сам собі, перегнувши палку в українському питанні.

Андрій Любка – директор Інституту Центральноєвропейської Стратегії, письменник, перекладач, член Українського ПЕН.

Думки, висловлені в рубриці «Т очка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Джерело