“Чергове пpотистояння у найближчому оточенні Пpезидента. Те, що Укpаїна все бiльше заглиблюється у політичну туpбулентність — не новина. Нoвина у, тому що…”
Подаємо мовою оригіналу:
ЧЕРГОВЕ ПРОТИСТОЯННЯ У НАЙБЛИЖЧОМУ ОТОЧЕННІ ПРЕЗИДЕНТА.
Те, що Україна все більше заглиблюється у політичну турбулентність — не новина. Новина у тому що у цій турбулентності починають руйнуватися, здавалось би, такі підвалини нашої системи як всевладдя главі ОП.
Зокрема, з розвитком «Курської операції» вкрай зіпсувалися стосунки між Головкомом О. Сирським і А. Єрмаком, який, власне, активно просував того на посаду.
Це призначення для Сирського є вершиною професійної кар’єри. Він отримав величезні повноваження і можливості. А тут ще прямий вихід на президента В. Зеленського, постійне спілкування с багатозірковими генералами від партнерів, п’янке відчуття головного рятувальника країни…
Не дивно, що у Сирського прогнозовано пішла обертом голова.
Як наслідок, з’явився типовий синдром віри у власну непогрішність, а також диктаторський стиль керівництва. Відповідно, і раніш не дуже висока репутація Сирського у військах впала до неприпустимого рівня для Головнокомандувача. Що характерно, критики командування ЗСУ на зразок М. Безуглої серйозно орієнтуються на позицію саме голови ОП.
Однак це не завадило Сирському розпочати власну політичну гру. Зараз він вже не виконує всі без виключення прямі вказівки і — головне! — побажання Єрмака, як було відразу після призначення. І Єрмак, який вважав Сирського своєю цілком керованою людиною, раптом пересвідчився, «що не все так однозначно у тераріумі однодумців».
Однак Андрій Борисович — не та людина, щоб так просто програти підкилимну боротьбу, зокрема, «битву за вуха президента». Він спланував і частково успішно виконав кадрову контрнаступальну операцію, провівши декілька перестановок у Кабміні та керівництві силових структур, що посилило його можливість одноосібно формувати інформаційний порядок денний В. Зеленського.
Планувалося, що повністю зачистити інформаційне поле навколо президента вийде після заміни керівництва ГУР, Генпрокуратури і судової влади (так, Єрмакові у розмаху не відмовиш). Опір К. Буданова був прогнозованим, а от самодіяльність О. Сирського було сприйнято як невдячність і зраду.
Тому зараз на нарадах у ОП Єрмак регулярно підкреслює зневажливе ставлення до Головнокомандувача, майже не називає його ім’ям і по-батькові. Натомість використовуються принизливі прізвиська на зразок «буратіно» або «солдафон». В свою чергу, Сирський відповідає взаємністю, і не дивно, що на його нарадах з військовим командуванням Єрмака називають «Алла Борисівна» (відсилка до ініціалів АБ). А також оборюються концентрацією влади в руках «віце-президента Єрмака».
Зрозуміло, що підлеглі в обох таборах наслідують керівників. Характерно, що у точності те ж саме відбувалося і у стосунках ОП з попереднім Головнокомандувачем ЗСУ В. Залужним. Над цими дитячими забавками з обзиванням один одного можна було б посміятися, якби не йшла війна за існування України.
«Курська операція» реабілітувала Сирського за попередні провали і різко підняла його статус в очах президента. Сьогодні доповіді від командування ЗСУ щодо ситуації на фронтах формуються виключно навколо Курської області, все інше пом’якшується, відсувається на другий план або взагалі про просування ворога доповідається з великим запізненням.
І у президента В. Зеленського виникає спотворене уявлення про хід бойових дій і про те, що Сирський — це саме той, хто може привести Україну до перемоги.
Зараз я викладаю не якісь таємниці «мадридського двору». Це те, що обговорюють у політичних і військових колах України. А також у наших партнерів.
І майже всі сходяться на тому, що ситуація абсолютно неприпустима і загрозлива для України. Що боротьбу за впливи в оточення президента треба негайно припиняти.
І єдиний, хто може це зробити — безпосередньо Володимир Олександрович. Звісно, якщо хоче керувати країною, а не бути об’єктом маніпуляцій.
Comments (0)