Лампа

Днями моєму терпінню прийшов кінець. Твердо вирішила, що розлучаюсь. І навіть син мене не зупинить. Можливо мене не всі зрозуміють, але все ж спробую пояснити.

Я хочу розлучитись, бо Петро їсть, як свиня. Мається на увазі не акуратність, а порції. За раз – ціле відро. Його так мама навчила. Коли ми побралися, чоловік важив 95 кілограмів і це зі зростом 176 см. Не те що він дуже огрядний, але зайва вага суттєва. Та не це є недоліком. Він просто звик дуже багато їсти.

– Чоловікові потрібна енергія! Це нормально, – наголошувала свекруха.

Вона не просто його загодовувала, а ще й носила йому вечерю в ліжко. Щоб їв і телевізор дивився.

– Чого ж на кухні не можна?

– Будь мудрою, нехай чоловік після роботи відпочине, розслабиться. Тобі що важко?

Мені все це вкрай не подобалось. Та спочатку я мусила піти у невістки, адже ми не мали змоги орендувати квартиру. І вдома у свекрухи я не мала права встановлювати свої порядки. Навіть якщо я казала, що хочу, аби всі разом вечеряли на кухні, спілкувалися, вона наполягала на тому, щоб носити їжу в постіль. Згодом я збагнула – аби змінити ситуацію треба переїхати.

Ми оселились окремо і я запропонувала Петрові:

– Ти не хочеш трошки подбати про своє здоров’я? Схуднути?

– Звісно!

– Зменшимо трохи порції і їсти будемо лише за столом.

Він наче і погодився. Але потім я помітила, що з холодильника зникають продукти. Тобто після вечері чоловік їде і під’їдає скільки заманеться. Та я тоді завагітніла і вирішила все залишити, як є. Не до того мені було. Але щойно народилась дитина і почався декрет мені стало значно важче.

Петро увесь час скаржився, що голодний. Хоча я давала йому подвійні порції. Я мусила цілісінькими днями готувати. А сама через постійні недоспані ночі ледве на ногах стояла. Коли ж я нарешті вкладала малого і йшла, аби хоч щось перехопити – знаходила лише брудні порожні каструлі. Навіть страви, котрі я спеціально для малого готувала і ті він з’їдав.

– Чого ти мені нічого не залишив?

– Зайка, я думав, що ти поїла вже.

– Цікаво коли? Як я постійно аби з дитиною, або готую.

Та справжній жах почався рік тому. Підприємство, де працював чоловік, закрили. І він почав сидіти дома. Вже за тиждень я збагнула, що не зможу його прогодувати. А коли порахувала, скільки грошей йде на харчі – взагалі жахнулася. Це шалені суми. Так ми ніколи на квартиру не назбираємо.

Апогей цього всього стався два тижні тому, коли я мала святкувати свій ювілей – 30-річчя. Вирішила запросити рідних додому, адже з дитиною в ресторані важко. Наготувала всілякої смакоти, два дні за плитою стояла. А коли кинулась накривати побачила, що холодцю вже нема і котлети лише дві в каструлі. А було штук 20. Я думала, що вибухну від злості. Налетіла на Петра з криком:

– Ти ні копійки в хату не приносиш, а жереш за п’ятьох! Годі з мене! До матусі своєї їдь!

Він страшенно образився. Сказав, що в мене проблеми з головою і поїхав до свекрухи. Вона дзвонила, звинувачувала мене, сварилась. Та відтоді, як він пішов, я наче у відпустці. І не знаю, що має статися, аби я передумала.

А ви як вважаєте, потрібен такий чоловік чи ні?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Джерело