Лампа

Чому закарпатка виїхала за кордон? Скільки заробляла раніше і який прибуток має зараз? Як спало на думку зайнятися в’язанням іграшок? Про це вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

Європейці готові за рукоділля гідно платити

Настя закінчила економічний факультет, але вдома роботу за фахом не знайшла. Поїхала на заробітки до Чехії, а там… знайшла кохання і вийшла заміж.

«Якуб у мене чех, але працював у міжнародній компанії. Ми познайомилися на одній вечірці, одружилися через 3 тижні після першої зустрічі. У Чехії я на той час була помічницею кухаря в ресторані. Заробляла 1110 євро на місяць, працювала по 12 годин 6 днів на тиждень. Це мене страшенно виснажувало.

Чоловіка деякі речі також не дуже влаштовували… Тож коли йому запропонували переїхати до Фінляндії, ми погодилися. Я влаштувалася на завод. Робота була неважкою – пакувати сувеніри. Платили 3500 євро.

Чоловік заробляв у рази більше. Але мені не хотілося жити за його рахунок. Однак коли два роки тому у нас народилася донька, довелося з роботи таки піти. Перші декілька місяців займалася виключно доглядом за дитиною, навіть готувати не мала сил.

Проте згодом з’явився вільний час і я замислилася, що можу чимось цікавим зайнятися. Оскільки працювала з сувенірами, спало на думку почати виготовляти щось подібне своїми руками», – розповіла закарпатка .

За словами Анастасії, вироби ручної роботи у Європі дуже цінують і готові за них платити просто шалені гроші.

«У мене маленька донечка і я вирішила, що займуся власне іграшками. Із маленької знала в’язати як спицями, так і гачком, шити, вишивати, тож мої вміння нарешті стали у нагоді. У Інтернеті знайшла декілька майстер-класів, схем, викрійок і взялася до справи. Першим зв’язала зайчика. Продала його за 130 євро. Це мене надихнуло і я зрозуміла, що це заняття варто вдосконалювати, створювати нові вироби і розкручувати сторінки у соцмережах, аби мене знаходили клієнти.

Оскільки веду записи англійською, іграшки купують у різних країнах. Наприклад, німці, французи, італійці, американці, австралійці, англійці, шведи. Загалом продажем виробів ручної роботи у Європі можна заробити 5-8 тисяч євро на місяць. При цьому працюючи в теплі вдома, а не десь далеко у офісі! Я маю час на дитину, на чоловіка, на те, аби прибрати в квартирі, приготувати їсти, навіть погуляти, поїздити по магазинах, а ще й відпочити», – зазнається Анастасія.

Натхнення, як апетит, приходить під час роботи

У середньому над однією іграшкою Настя працює 2-3 дні. Запевняє, що її захопив саме «shabby chic» через те, що там кожна деталь має значення.

«Загалом діти у виборі іграшок зовсім невибагливі. Їм може сподобатися котик, ведмедик, вовчик, собачка лише через те, що вони милі. А от дорослі, які власне й мають гроші і які купують забавки своїм малюкам, дуже примхливі і звертають увагу на кожну деталь. Чим цікавий «shabby chic»? Бо там пропрацьовується все до дрібниць. Ваша іграшка має бути одягнена у чепчик, кофтинку, штанці, мати щось у лапках. Тут використовуються в’язані деталі гардеробу, мережива, елементи вишивки, різні бантики ручної роботи. Загалом у перекладі з англійської «shabby chic» означає «потертий шик», тобто це речі у дусі старовинної британської романтики, ніби трохи потерті, але елегантні і вишукані. Саме такі вироби зараз у Європі у тренді. Деколи постійні клієнтки милим звіряткам своїх діточок замовляють і новий одяг, і іграшкові в’язані меблі, і колиски, і подушечки… Звісно, я в’яжу і «голі» іграшки», без нарядів, утім замовити для них додатково вбрання – не проблема», – зізнається майстриня.

Найцікавішим у своїй роботі вона вважає елемент несподіванки, бо ніколи наперед не знає, чим причепурить свій виріб.

«Тут натхнення приходить, як апетит, саме під час роботи. Над деякими виробами спочатку працювала і по два тижні, перев’язуючи кофтинки по декілька разів, бо завжди щось не подобалося. Працювати над іграшками не складно. Можна одночасно слухати музику, рецепти, вчити мову, чи дивитися фільм. Однак дуже неприємно, коли хтось відволікає. Загалом таке заняття – робота творча і завжди приносить задоволення не лише результат, але й сам процес. Крім того неабияк мотивує і радує те, що мої звірята подобаються людям, а головне – діткам. Дехто навіть просить самій придумати ім’я іграшці і дитина потім із нею ходить гуляти, у школу, лягає спати, бо вона м’якенька, натуральна, приємна на дотик та візуально приваблива», – наголошує Анастасія.

Деколи замовниці просять навіть Настю проводити платні майстер-класи.

«Одна дівчина з Іспанії, яка замовляла собі та коханому на річницю знайомства пару вовків, дуже просила навчити її в’язати подібні речі. Умовляла провести майстер-клас. Я їй усе показувала через один із відео додатків і вона дуже щедро мене винагородила за отримані знання. Тож я замислилась про проведення у соцмережах платних уроків із тими, хто бажає навчитися створювати іграшки ручної роботи. У перспективі, скоріш за все, це також стане одним із видів мого заробітку», – зізнається колишня закарпатка.

Драконів почали замовляти ще влітку і це триватиме до весни

Привілеєм своїх іграшок майстриня вважає те, що вони не шаблонні, не фабричні і кожна створена у єдиному примірнику.

«Хтось може мій виріб повторити, але все одно він хоч чимось буде відрізнятися – не ті нитки, не ті кольори, не ті деталі. Мені приємно, що європейці вміють цінувати те, що не має аналогів. Також тут у пріоритеті натуральність, бо матері бояться, аби в малечі від іграшок не було алегорії. За свої роботи я абсолютно спокійна і скарг не отримувала ніколи», – зізнається вона.

Наразі найбільш активно умілиця працює над дракончиками, які є символом 2024 року.

«Зараз найкраще продаються іграшкові дракони. І це – як вироби під ялинку, так і у якості сувеніра, подарунка, а також, як іграшки для діток, які самі просять миле кумедне фантастичне створіння. Загалом символи року починають замовляти напередодні влітку і ця мода триває аж потім до наступної весни. Тож зараз я найбільше працюю саме над «шарканями». Вони у мене різні як за розмірами, так і за формами, за кольорами, за нарядами. Тобто, кожен дракон індивідуальний. Є одноголові, є двоголові і навіть триголові», – запевняє Анастасія.

Багатьом драконам майстриня вже придумала й імена і каже, що замовники у захваті.

«Одного звати Тобі, іншого Стів, ще одного Джек, є дівчинка Сюзанна. Одним словом, цілий драконопарк у мене вдома. По світу ж роз’їхалося вже до сотні таких символів року. Один хлопець навіть замовив коханій великого метрового дракона ще в липні. Я над ним працювала декілька тижнів. Потім він писав і дякував, наголошував, що його дівчині подарунок дуже сподобався. А от дехто просить навпаки мініатюрні іграшки, щоб на долоні помістилися. Це – ювелірна робота і працювати над ними складніше, ніж над великими», – розповідає Настя.

У майбутньому умілиця мріє ще освоїти декілька різних технік створення іграшок, у тому числі – із текстилю та вовни. Анастасія вірить, що в неї все вийде, адже дуже старається і в кожен виріб вкладає частинку душі, свою енергетику та багато особистого позитиву.

Марина АЛДОН