Лампа

Моїй сусідці днями виповнилось 90 років.

Не те щоб я була з нею надто близька, але чужими нас назвати не можна.

Іноді зупинялась поговорити з старенькою, приємна, цікава жіночка.

Так і сталася на початку місяця у нас розмова, де я дізналась, що Марія Петрівна на наступних вихідних святкує ювілей.

Зрозуміло ніяких запрошень на свято я не отримувала, адже люди в такому віці зазвичай не влаштовують собі святкувань, але ще тоді розуміла що прийду з тортиком, привітаю бабусю.
Бабуся жила сама, чоловік вже нема, а діти роз’їхались по містах.

Я вирішила не йти надто рано, щоб бабця могла своїми дітьми відсвяткувати, вони ж так рідко бачаться як говорила мені бабця.

Тому коли прийшла я додому до бабусі моєму здивуванню не було меж.

Хата охайно прибрана, доноситься запах свіжих страв і бабця сидить тихенько на кріслі сама і дивиться телевізор.

«Напевно всі вже поїхали» подумала я, сама в те не вірячи, адже я б помітила чиїсь авто.

Коли бабця мене помітила вона засвітилась в посмішці, помітно було як вона рада що до неї хтось прийшов привітати, на очах в неї можна було помітити легкі сльози, тоді я вже була впевнена що я перша хто до неї прийшов сьогодні.

Мені так шкода стало стареньку що я вирішила затриматись, по столу в її хаті було помітно, що вона чекала значно більше гостей. Ми сиділи, бабця мене пригощала, і пізніше я довідалась, що ніхто ні з дітей, ні з онуків навіть не подзвонив, щоб привітати її. Я навіть не розуміла що й казати, мені так стало шкода її, а по ній було помітно що вона ледь стримувала сльози.

Я як могла намагалась заспокоїти стареньку, але було помітно що душа в неї боліла. Тієї ночі я довго не могла заснути. Ніяк не могла зрозуміти чим можна було в вихідний день так бути зайнятими, щоб навіть не привітати маму, бабусю з ювілеєм.

Не забувайте про своїх батьків, телефонуйте частіше, заходьте в гості, вони вас завжди чекають.

Джерело