Лампа

Польща має найвищий рівень кількості працевлаштованих серед українських біженців – понад 70%, що додало до польського ВВП близько 1%.

Але переважно це робота, яка не потребує високої кваліфікації, чи ручна праця: фасування на фабриках, робота в торгівлі, прибиральницями, на зборі врожаю.

Водночас значна частина біженок з України – і це відзначалося у багатьох дослідженнях – мають вищу освіту. І хоча щодо якості цієї освіти ідуть суперечки, більшість все одно не працювали в Україні там, де їх беруть на роботу в Польщі.

З іншого боку, якщо вже братися за ручну працю нижче твоєї кваліфікації, то в Німеччині, де за неї платять більше, – мінімальна оплата години роботи там у 2,5 рази перевищує польську, – йдеться у матеріалі ВВС Україна.

Історія 35-річної киянки Ірини, яку вона розповіла виданню, ілюструє головні висновки дослідження.

До війни Ірина працювала в банку. Після початку вторгнення понад місяць залишалася вдома і навіть не думала кудись виїжджати. Але…

Приліт у сусідній будинок, каже вона, розділив її життя на «до» і «після»
У Польщу вона потрапила через Львів у травні 2022 року, без знання мови відпрацювала літо на складі відомої фірми одягу – зі змінами по 12 годин, з підйомами о 4 ранку або ж роботою вночі.

На складі не було кондиціонерів, на вулиці спека понад +35. Працівники були виснажені, дехто втрачав свідомість, але додому не відпускали, – розповіла про той досвід Ірина.

Тому «через фізичну і моральну втому» вона вирішила шукати іншу роботу з більш-менш адекватним графіком та більшою оплатою.

Незабаром киянка вже працювала у варшавському супермаркеті. Мову вчила на роботі, а з осені навіть пішла на платні курси польської.

Але з часом прийшло розуміння, що навіть якщо ти досконало вивчиш мову, ти не потрібен будеш Польщі на вищому рівні праці, – розповіла Ірина. – Тому що всі середні і вищі посади надають у першу чергу своїм громадянам, а ми потрібні тільки на тій праці, де вони працювати не хочуть.

Так Ірина вирушила на Берлін, де поки що роботи не знайшла, але активно відвідує мовні та інтеграційні курси, а також уроки професійної орієнтації.

Тут дуже багато бюрократії, і на один папірець потрібен ще один або два, – каже вона, додаючи, що її це не лякає, бо в Німеччині вона відчуває, як надійно працює державна машина.

Що ж до Польщі, то, як каже Ірина, вона «вдячна цій країні, що дала можливість працювати та прийти до тями після того жаху, який я бачила з вікна свого будинку».

Джерело