Лампа

Наталка Діденко

Найпослідовніші люди щирих патріотичних проявів, як на мене, є футбольні вболівальники.
Вони завжди проявляють справжню повагу і, головне, розуміння, коли виконують гімн України.

Я не уявляю, щоб вони сиділи чи про щось там говорили між собою під час виконання гімну.
І вони ще й співають його. Як вміють, але щиро.

І серед них, особливо дуже молодих і активних, певно, не дуже багато інтелектуалів, людей мистецтва, їм, можливо, бракує освіти, культурних знань і багатогранного тусовочного снобізму.
Але розуміння моменту і поваги до цього моменту не бракує.
Я пригадую два культурні заходи, на яких
була присутня.

Дуже вишукані, з тонкою і добірною публікою, високого рівня.
І на одному, й на другому виконували
ʼБоже, великий, єдинийʼ, духовний гімн України.

І в одному випадку публіка не встала при виконанні, просто сидячи уважно слухала, дружньо аплодувала потім.

А в другому – стояла, бо такий був формат заходу, але при цьому теревенила, ходила, перемовлялася, практично ігноруючи виконання.
Я розумію, що гімн цей – не офіційний.

Але це – гімн наш духовний і та присутня публіка точно була в курсі.
І такі речі варто шанувати.

Не думаю, що люди якось там спеціально сиділи чи розмовляли.

Але цей елемент поваги мав би бути на підсвідомості і щоб спрацьовувала невидима пружина – гімн слухають стоячи і мовчки, або співають, хто хоче.

Якісь тенденції неповаги, неохайності загальної часом проявляються зараз на багатьох рівнях, у розмовах, писаннях, спілкуванні, відношенню до важливих, унікальних речей.
Не обовʼязково манірничать, зовсім не варто фальшивить і лицемірить, перебільшувать.

Але елементарна повага до людей, знакових подій і важливих символів має бути непорушна.
Хоча б як у футбольних вболівальників під час виконання гімну.