Лампа

Подаємо мовою оригіналу:

Наталка Прудка в місті Winsen, Німеччина.

Мрію, щоб в Україні в медичних закладах все було б так, як в Німеччині, де кожен мій візит за медичною послугою завершувався неочікуваними приємними сюрпризами.

До прикладу, коли місяць тому вранці прийшла в лікарню, щоб зробити рентген суглобу, ейфорія охопила ще до того, як мені видали результат про відсутність хвороби. Уявіть, нічого не розуміючи, вперше зайшла у світлий просторий хол лікарні. Відразу ж звернулася в скляну інформ-кабінку із запитанням, де зробити рентген. Запитати змогла, а от повністю зрозуміти відповідь – ні.

Тому пішла в тому напрямку, куди фрау показала рукою. Але не здогадалася, що треба було піднятися по сходинках на 2 поверх, тому пройшла мимо. І тут мене наздоганяє немолода фрау – вона залишила своє робоче місце заради того, щоб вказати мені правильний шлях. Моїй вдячності немає меж, настрій відразу ж різко покращився, адже фрау не зобов’язана вести мало не за руку якусь чужоземку.

Йду далі, бачу декількох німців під якимось кабінетом, через пару хвилин звідти виходить фрау – то була лікарка.

Я до неї, запитую, вона відразу ж здогадується, що я можу неправильно її зрозуміти. Тому пропонує разом з нею пройти метрів 20 – там за рогом в іншому крилі є реєстратура, і мені спочатку туди. Там в комп’ютері оформили мій візит на рентген, внесли дані страхової компанії з метою оплати майбутньої послуги. І хоча тепер я вже знаю, куди потрібно повернутися, мені знову пропонують пройтися разом.

За мною стояли в черзі ще троє чи четверо пацієнтів, але жоден не виказав свого невдоволення. В подібних випадках я часто прошу вибачити за затримку, але у відповідь завжди чую одне й те ж саме: Alles ist gut (все добре).

Через пару хвилин мене викликає лікар, на кушетку вкладає безмежно привітна молода фрау, мабуть медсестра. Її щира посмішка та доброзичливість вражає. Мене охоплює ейфорія від того, що я відчула безмежну людяність. Я вже не кажу, що медичне обладнання тут на вищому рівні, та що я не заплатила жодної копійки. І це мені дарують в країні, для якої я просто біженка з України.

Це був лише один епізод, пізніше розповім про те, як тут лікують онкохворих – детально відстежувала весь процес лікування знайомої російськомовної пацієнтки, яка живе в ФРН 20 років. Все починалося з дуже складної операції в ротовій порожнині, видалення лімфовузлів, потім хімії, опромінення, та на завершення – реабілітація в санаторії.

На запитання, як Ви? Знайома відповіла: перші 3 дні перебувала в стані ейфорії… Я її чудово розумію…

До речі, в медичні заклади Німеччини звертаюся не часто. А все тому що знайшла власну методику оздоровлення: щоранку – гімнастика, щодня – 16 – 20 км на велосипеді. Все це вимагає багато часу, а він з’явився через те, що тепер сталася пауза в журналістиці, адже на всі свої запити в державні органи я отримую НУЛЬ відповідей.